Ой не ходи, та й кучерявчик

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька. (двічі)

Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе. (двічі)

Став Романко жартувати, з відер воду виливати. (двічі)

“Ой Романе, моє серце, остав води, хоч відерце. (двічі)

В мене мати не рідная, буде слава невірная.
Буде бити ще й лаяти, ще й Романом докоряти.”

“Знай, Катруся, що сказати, щоб не била тебе мати: (двічі)

“Налетіли гуси з броду, помутили в ставу воду. (двічі)

Поки вода устояла, а я стала, постояла””. (двічі)

“Брешеш, доню, не каєсся, ти з Романом кохаєсся”. (двічі)

“А тепер я признаюся, що з Романом кохаюся. (двічі)

Роман чорний, а я руса, зійдемося – буде пара”. (двічі)

Хоч би швидчє вечір, та й повечеріло.
Може б моє серце та й повеселіло.

Хоч би вечір швидчє, та й сонечко зайшло,
Може б моє серце та й до мене прийшло.

Ой хоч не до мене, до моєї хати.
Одчиняй дверечка, щоб не чула мати.

Ой хоч і почує, та буде мовчати.
Вона не осуде рідного дитяти.

Ой як одчиняла, плакала-ридала.
Плакала-ридала, правдоньки питала.

“Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш та й не признаєсся?”

“Признаюсь по правді: ходив, ходить буду.
Признаюсь по правді: сватати не буду”.

Ой у полі а три дорожки різно,
Ходив козак, ой до дівчини пізно.

Ой не ходи а козаче до мене,
Буде слава ой на тебе, на мене.

Що я слави, а й слави не боюся,
З ким люблюся, ой не наговорюся.

3 ким люблюся ой не наговорюся,
З ким я знаюсь, а й піду повінчаюсь.