Digital archive of folklore

Ой у полі криниця бездонна, (двічі)

А в криниці водиця холодна, (двічі)

А в козака дівчинонька одна. (двічі)

Їхав козак із Дону додому, (двічі)

Зустрів милу з дитям на порозі. (двічі)

“Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива. (двічі)

Чия в тебе на руках дитина?” (двічі)

“Була в мене циганочка вранці, (двічі)

Та й забула це дитя на лавці”. (двічі)

“Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, (двічі)

Що у тебе циганська дитина. (двічі)

У циганів дитина чорнява, (двічі)

А у тебе дитина білява”. (двічі)

“Ходім, милий, із сіней у хату, (двічі)

Буду тобі всю правду казати.(двічі)

Був у мене козак аж дві ночі, (двічі)

Він оставив свої карі очі”. (двічі)

Вийняв милий довгую нагайку (двічі)

Та бив милу з вечора до ранку. (двічі)

Хоч би швидчє вечір, та й повечеріло.
Може б моє серце та й повеселіло.

Хоч би вечір швидчє, та й сонечко зайшло,
Може б моє серце та й до мене прийшло.

Ой хоч не до мене, до моєї хати.
Одчиняй дверечка, щоб не чула мати.

Ой хоч і почує, та буде мовчати.
Вона не осуде рідного дитяти.

Ой як одчиняла, плакала-ридала.
Плакала-ридала, правдоньки питала.

“Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш та й не признаєсся?”

“Признаюсь по правді: ходив, ходить буду.
Признаюсь по правді: сватати не буду”.

Ой ще сонце не заходило,
Зробилася темнота. (двічі)

Та нещаслива та дівчина,
Котра любе козака. (двічі)

Козак їде в чисте поле,
Зостаюся я сама. (двічі)

Та зостаюся я сама –
Ні дівчина, ні вдова. (двічі)

Та ні дівчина, ні вдова –
Некруточка молода.

Віє вітер, та віє вітер, ой віє, повіває.
Ой мати дочку, ой про життя пита(є).

Мати дочку, ой мати дочку, ой про життя питає.
Ой спитай мати, ой сірого й утя.

Спитай мати, та й спитай мати, ой сірого й утяти.
Ой сіре й утя, ой на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой сіре вутя, ой на морі ночує,
Ой воно моє, ой все горичко чує.

Перве горе, та перве горе – ой свекруха лихая.
Ой друге горе – ой дитина мала.

Друге горе, та друге горе – ой дитина малая.
А третє горе – ой мій милий ревнив(ий).

Ой сам їде, та ще й сам їде, ой у поле орати,
А мене бере, ой волів поганять.

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой всі гили поломили,
Ой пройшли мої, ой літа молодії.

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой чиї же круторогі,
Ой помняли мої, ой личко ж і чорні брови.

Ой не ходи, та й кучерявчик, та й біля мого саду,
Ой не ламай же, ой, кучерявчик, ой в саду ж виноград.

Сама й садік та я й садила, ой сама й поливала,
Ой сама милого любила, ой сама целува(ла).

Тече річка та й невеличка, ой схочу – перескочу.
Ой отдай мене, та мій батенько, ой за кого я схочу.

Як послала мати льон із поля брати,
Не вибереш льону, й не приходь додому. (двічі)

Вона брала, брала, не довибирала,
До схід сонця вона тополею стала. (двічі)

“Ой, мамо ж, мамо, що то за причина,
Що на нашім полі виросла ж тополя?” (двічі)

“Ой, сину, мій сину, візьми топорину,
Та й зрубай же, сину, в полі тополину”. (двічі)

Як ударив він раз – вона зазвеніла,
Як ударив другий – вона говорила. (двічі)

Як ударив другий – вона говорила:
“Не рубай же мене, я – твоя ж дружина!” (двічі)

“Ой. мамо ж, ти мамо, що ти наробила,
Що ти моїх діток та й посиротила?” (двічі)

По-за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косе, (двічі)
Тонкий голос переносе. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла мати із кімнати, (двічі)
Стала Василя питати: (двічі)

“Чому лежиш та й думаєш? (двічі)
Чому не п’єш, не гуляєш?” (двічі)

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Тоді будем пить-гуляти.” (двічі)

“Не дозволю вдови брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого”. (двічі)

Як я вийду на ту гору, гляну, гляну на долину.
Долина широка, калина висока, аж додолу гілля гнеться. (двічі)

Під тією калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчинонька плаче дрібними сльозами, свою долю проклинає. (двічі)

“Якби була, якби знала – не йшла заміж та й гуляла.
Гуляла я в батька ще й в рідної неньки – як маківка розцвітала”. (двічі)

Заміж іти, треба знати: пізно лягти, рано встати.
І пізно лягала, і рано вставала, все свекрусі догождала. (двічі)

Як я вийду на ту гору, гляну, гляну на долину.
Долина широка, калина висока, а я стою одинока. (двічі)

Як я вийду на ту гору, гляну, гляну я на місяць.
Місяченьку, як не який, ти прекрасний, як і мій талан нещасний. (двічі)

Ой у лузі, лузі червона калина,
Породила молода дівчина харо…, харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила – в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща…, ні шастя, ні долі. (двічі)

Тільки й дала тому козакові личко, личко, чорні брови. (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.

Як піду я темним лугом, (двічі)
Оре милий чужим плуг(ом).

Оре милий та й гукає, (двічі)
Чужа жінка поганя.

Як понесу йому їсти (двічі)
Чи не скаже мила сіс(ти).

Він наївся, він напився, (двічі)
На борозну поваливсь.

“Чому сидиш та й не ореш, (двічі)
Та й до мене не говор(иш)?”

“А я сидю та й думаю, (двічі)
Що погану жінку ма(ю)”.

“Який тобі дідко винен, (двічі)
Що ти гарний, чорнобривий?

А я руда родилася (двічі)
Чорнявому судилась”.

“Пусти ж мене, милий, в суботу ж по воду,
В суботу ж по воду аж до мого роду”. (двічі)

“Не пустю ж по воду аж до твого роду,
Бо мати й узнає про нашу незгоду”. (двічі)

“Як і буде ж питати, я буду ж мовчати,
А як жалко стане, я вийду із хати”. (двічі)

Я виходю з хати, а за мною мати,
А за мною мати та й стала питати: (двічі)

“Ой, чого ж ти, доню, така стара стала?
Ой, чого ж ти, доню, ходить перестала?” (двічі)

Ой, яка же я була, ой, яка же я стала,

Щоб я своїй ненці правди не сказала? (двічі)

Ой у лузі, лузі Василь сіно косе,
Молода дівчина дитину приносе. (двічі)

“Василю, Василю, забери дитину.
Не візьмеш дитину, на покіс покину”. (двічі)

Бросив Василь косу до самого Дону,
Та й узяв дитину, та й поніс додому. (двічі)

“Мамо, моя мамо, в мене єсть причина,
В лузі на покосі лежала дитина”.(двічі)

“Синку, ти мій сину, якось воно буде,
Через три годочки помічниця буде”. (двічі)

“Мамо, моя мамо, не одна причина,
В сінях за дверима молода дівчина”. (двічі)

“Синку, ти мій синку, веди її в хату,
Може ся дівчина цій дитині мати”. (двічі)

“Прости ж мене, мамо, за мою провину,
Що я молоденька привела дитину”. (двічі)

Як сяду я, мамінька, край віконця,
Виглядати, мамінька, ой, чорноморця. (двічі)

Чорноморець, мамінька, чорноморець,
Вивів мене босую, ой, на морозець. (двічі)

Вивів мене босую, та й питає:
“Чи є мороз, дівчино, ой, чи немає?” (двічі)

Ой нема морозу, тільки роса,
А я молодесенька, ой, стою боса. (двічі)

Простояла ніченьку та й байдуже,
Люблю чорноморчика, ой, люблю дуже. (двічі)

“Ой, куди ж ти, донечко, дивилася,
Що ти в чорноморчика, ой, влюбилася?” (двічі)

“Я дивилась, мамінька, на багатих,
Я ж думала, мамінька, ой, панувати. (двічі)

Я ж думала, мамінька, вино пити,
Довелось, мамінька, ой, сльози лити”. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”. (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені повеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, шовком шитим, рученьки зв’язала. (двічі)

І зв’язала рученята шовковим платочком,
І уквітчала голівоньку восковим віночком. (двічі)

Тепер мені не ходити, куди я ходила,
Тепер мені не любити, кого я любила. (двічі)

Тепер мені туди ходить, куди люди скажуть,
Тепер мені того любить, з ким рученьки зв’яжуть. (двічі)

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка. (двічі)

Жала вона, жала, сіла спочивати,
Їхав козак з України, мусів шапку зняти. (двічі)

Мусив шапку зняти, “добрий день” сказати,
“Помагай бог, дівча моє, тобі жито жати”. (двічі)

А дівчина встала, йому одказала,
Вона йому одказала – серденьком назвала. (двічі)

А лихая слава по всім світі стала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала. (двічі)

А вже ж тая слава по всім городочку,
Що дівчина козакові вишила сорочку. (двічі)

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка. (двічі)

“Лугом іду, коня веду, розливайся, луже!
Сватай мене, козаченько, люблю тебе дуже! (двічі)

Ой хоч сватай, хоч не сватай, ой, хоч не цурайся,
Щоб та слава не пропала, що ти женихався”. (двічі)

“Женихався, не цурався, думав тебе брати,
За лихими воргами мушу покидати. (двічі)

Ой якби ж ти, дівчинонько, була багатенька,
Взяв тебе за рученьку, повів до батенька”.(двічі)

“Ой якби я, козаченько, була багатенька,
Наплювала б я на тебе, на твого батенька”. (двічі)

“Ой та што б ти, дівчинонько, тоді заміж вийшла,
Як при битій, при дорозі рута-м’ята зійшла”. (двічі)

“Ой бодай ти, козаченьку, тоді оженився,
Як у млині на камені кукіль уродився”. (двічі)

А при битій, при дорозі, рута-м’ята зійшла,
А вже ж тая дівчинонька давно заміж вийшла. (двічі)

А у млині на камені кукіль ще не сходить,
Старий козак, як собака, неженатий ходить. (двічі)

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла? (двічі)

Ой знесла, знесла ж тиха вода,
А я ж молода, як ягода. (двічі)

Я молодая, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два. (двічі)

А піду заміж аж п’ятого,
За того п’яницю проклятого. (двічі)

… ніченька, все він п’є та п’є,
Прийде додомоньку мене він б’є. (двічі)

Ой кукушечка, все ж і ку та й ку,
За що я терпля таку муку? (двічі)

А соловеєчко все ж тьох та тьох,
Котяться сльозоньки, як той горох. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,
Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой як піду я до сусіди за жорном,
Там сидить милий у сусіди за столом. (двічі)

Він п’є горілку хрустальовим стаканом,
Ще й накиває на милую кулаком. (двічі)

“Ой чи у тебе хліба-солі немає?
Ой що ж вона їх по сусідам шукає?” (двічі)

“Ой єсть у мене хліба-солі доволі,
Ой та й не маю розмовоньки з тобою”. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,

Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька. (двічі)

Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе. (двічі)

Став Романко жартувати, з відер воду виливати. (двічі)

“Ой Романе, моє серце, остав води, хоч відерце. (двічі)

В мене мати не рідная, буде слава невірная.
Буде бити ще й лаяти, ще й Романом докоряти.”

“Знай, Катруся, що сказати, щоб не била тебе мати: (двічі)

“Налетіли гуси з броду, помутили в ставу воду. (двічі)

Поки вода устояла, а я стала, постояла””. (двічі)

“Брешеш, доню, не каєсся, ти з Романом кохаєсся”. (двічі)

“А тепер я признаюся, що з Романом кохаюся. (двічі)

Роман чорний, а я руса, зійдемося – буде пара”. (двічі)