Скакал козак чєрез даліну

При долині кущ калини, в річці тіхая вода.
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюда? (двічі)

Як то ранньою весною хлопець бравий проїжав,
Цілувався, любовався, а потом з собою взяв. (двічі)

Обєщал мене, калину, посадить в своїм саду.
Недовіз, на землю кинув, думав що я пропаду.

Я за землю уцепилась, кріпко на ноги стала,
Назавжди тут поселилась, де вода і солов’ї. (двічі)

Вони гілок не ламають, цвіт мой білий бережуть.

Калино-малино, чом не розцвітаєш?
Молода дівчино, гей, чом стоїш думаєш? (двічі)

Я стою, думаю, ше й думати буду,
Полюбила парня, гей, повік не забуду. (двічі)

А в неділю вранці ще й сонце не сходить,
А вже мій миленький, гей, по казармі ходе. (двічі)

По казармі ходе, в руках шаблю носе,
В руках шаблю носе, гей, командіра просе. (двічі)

Пане командире, відпусти додому,
Покинув дівчину, гей, сам не знаю кому. (двічі)

Відпускаю тебе та ще й не самого,
Доручаю тобі, гей, коня вороного. (двічі)

Коня вороного, ще й нове сідельце,
Поїзжяй до двору, гей, розвеселяй серце. (двічі)

А козаче їде, ворота минає,
А дівчина стоїть, сльози проливає. (двічі)

Ой куда ти їдеш, ворота минаєш?
Я ж твоя кохана, гей, хіба ти не знаєш? (двічі)

Якби ти кохала, ти б мене кохала,
Я за гору скрився, гей, ти з другим стояла. (двічі)

Я й за гору скрився, ти з другим стояла,
А за другу скрився, гей, ти сина придбала. (двічі)

Ой не сама я дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, гей, в лузі під вербою. (двічі)

Летів орел через сад зєльоний,
Став калінушку клєвать.

Став калінушку клєвать.
Любив козак молоду дівчину
Та й став її забувать.

Та й став її забувать.
Вона його взяла отруїла,
Та й стала його питать.

Та й стала його питать:
“Скажи, скажи, друг мой разлюбєзний,
От чого ж ти заболів?

От чого ж ти заболів?
Чи од меду? Чи од горілочки?
Чи од сладкого вина?”

“Не од сладкого вина.
Брешиш, брешиш, моя розлюбєзна –
Отруїла ти мєня!”