При долині кущ калини

Скакал козак чєрез даліну,
Чєрез манжурскіє края.
Скакав он всадніком зєльоним,
Кольцо блєстєло на рукє.

Кольцо казачка подарила,
Когда козак ішов в поход,
Она дарила й говорила,
Шо через год буду твоя.

Пройшов годок, козак стрілою
В село родноє прискакав.
Пройшов годок, козак стрілою
В село родноє прискакал.

Навстрєчу йдьот йому старушка
І што-то шепчет, гаваріт:
“Напрасно ти, козак, стрємішся,
Напрасно мучаїш коня.

Тєбя казачка ізмєніла,
Другому серце отдала.
Тебе козачка ізмєнила,
Другому серце отдала”.

Як вспомню я гори високі, між горами сонечко горить,
Як вспомню ж я, милий, про тебе, як вспомню, так серце болить. (двічі)

А встану в неділю раненько, як соловей пісню співав,
Заходжу я в хату тихенько – там свекор листочки читав. (двічі)

«Іди, іди ж дочко, до столу, послухай, що милий написав,
Він пише, що має другую, тобі ж написав: “Забувай!”». (двічі)

Ничого ж я йому не скажу, а тільки я скажу одно,
Про нього я й може забула та ( в мене дитина мала).

Ой як було мнє лєт шестнадцять, я полюбила старика.
Старик носив мені подарки, а я вєсьолая била. (двічі)

Це я упала йому в ноги: “Старик, ти – мой, а я – твоя”.
Он оттолкнул меня ногою: “Іді, дєвчьонка, од мєня.” (двічі)

І я пошла по той дорогє, каторой лінія ішла.
Стояла долго на піроні, того шо поїзда ждала. (двічі)

От мчитця поїзд бистро-бистро, а я на лінію лягла,
І он одрізав мні головку із-за сідого старика. (двічі)

Ой ви, подружки дарагіє, ой не любітє старика.

Старик уміє насміяцця, старик уміє погубить. (двічі)