Digital archive of folklore

Ой піду я в село (весело) вулицею,
Ой чи не стрінуся (с тею) свею Марусею.

А як зустрінуся, еей, та й поцілуюся:
“Ой бувай здорова, моя, моя чорноброва.

Ой бувай здорова, еей, моя чорноброва.
Бо я одїжаю в край си…, в край синього моря”.

Козаченько їде, еей, на конику в’єцця,
Молода дівчина з коза…, з козака смієцця.

“Не смійся дівчино, еей, не смійся ти з мене,
Не одну я нічку ночу…, ночував я в тебе.

Не одну я нічку, еей, ночував я в тебе,
Не одну вечерю вече…, вечеряв я в тебе.

Вечерю вечеряв, еей, в сінях на порозі,
Вечерю вечеряв, два бі…, два білих пироги.

А в первім пирозі – зеленая рута,
А в другім пирозі – звита…, звитая гадюка.

Од зеленой рути, еей, та й найдуться ліки,
Од звитой гадюки пропав, пропав я навіки”.

Ой як було мнє лєт шестнадцять, я полюбила старика.
Старик носив мені подарки, а я вєсьолая била. (двічі)

Це я упала йому в ноги: “Старик, ти – мой, а я – твоя”.
Он оттолкнул меня ногою: “Іді, дєвчьонка, од мєня.” (двічі)

І я пошла по той дорогє, каторой лінія ішла.
Стояла долго на піроні, того шо поїзда ждала. (двічі)

От мчитця поїзд бистро-бистро, а я на лінію лягла,
І он одрізав мні головку із-за сідого старика. (двічі)

Ой ви, подружки дарагіє, ой не любітє старика.

Старик уміє насміяцця, старик уміє погубить. (двічі)

Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
Пливи, пливи, з рожі квітка, я ж до, я ж до мого роду. (двічі)

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Заніс мене дурний розум у чу…, у чужу сторону. (двічі)

А в чужій сторінонці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому піють, піють соловейки. (двічі)

Пійте, пійте, соловейки, трьома голосами,
А я піду, в сад вишневий, заллю…, заллюся сльозами. (двічі)

Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
Пливи, пливи, з рожі квітка, я ж до…, я ж до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка, при березі стала,
Вийшла мати воду брати, та й кві…, тай квітку піймала. (двічі)

“Квітко ж моя, розовая, чого ж ти зів’яла?
Доню ж моя, молодая, чого, чого стара стала? (двічі)

Доню ж моя, молодая, чого стара стала?
Чи ти синів поженила, чи до…, чи дочок давала?” (двічі)

“А я синів не женила, дочок не давала,
Тільки третя неділенька, як з по…, як з постелі встала”. (двічі)

Котилася горошина від поля до моря,
Не вгадала моя мати, яка моя доля.

Мене мати шанувала, гулять не пускала,
Парубками гордовала, за нелюба дала.

А в нелюба гірка доля, гірше полиночку,
Сушить, в’ялить, ще й печалить бідну голівочку. (двічі)

Сушить, в’ялить, ще й печалить, як вітер билину,
Ніхто ж мене не пригорне, бідну сиротину.

Не пригорне батько й не пригорне мати,
Тільки той мене пригорне, що думає брати. (двічі)

Летів орел через сад зєльоний,
Став калінушку клєвать.

Став калінушку клєвать.
Любив козак молоду дівчину
Та й став її забувать.

Та й став її забувать.
Вона його взяла отруїла,
Та й стала його питать.

Та й стала його питать:
“Скажи, скажи, друг мой разлюбєзний,
От чого ж ти заболів?

От чого ж ти заболів?
Чи од меду? Чи од горілочки?
Чи од сладкого вина?”

“Не од сладкого вина.
Брешиш, брешиш, моя розлюбєзна –
Отруїла ти мєня!”

Скакал козак чєрез даліну,
Чєрез манжурскіє края.
Скакав он всадніком зєльоним,
Кольцо блєстєло на рукє.

Кольцо казачка подарила,
Когда козак ішов в поход,
Она дарила й говорила,
Шо через год буду твоя.

Пройшов годок, козак стрілою
В село родноє прискакав.
Пройшов годок, козак стрілою
В село родноє прискакал.

Навстрєчу йдьот йому старушка
І што-то шепчет, гаваріт:
“Напрасно ти, козак, стрємішся,
Напрасно мучаїш коня.

Тєбя казачка ізмєніла,
Другому серце отдала.
Тебе козачка ізмєнила,
Другому серце отдала”.

При долині кущ калини, в річці тіхая вода.
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюда? (двічі)

Як то ранньою весною хлопець бравий проїжав,
Цілувався, любовався, а потом з собою взяв. (двічі)

Обєщал мене, калину, посадить в своїм саду.
Недовіз, на землю кинув, думав що я пропаду.

Я за землю уцепилась, кріпко на ноги стала,
Назавжди тут поселилась, де вода і солов’ї. (двічі)

Молодії трактористи кожен день бувають тут,

Вони гілок не ламають, цвіт мой білий бережуть.

Туман яром, туман долиною. (двічі)

За туманом нічого не видно. (двічі)

Тільки й видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла. (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та й впустила золоте відерце,
Засмутила козакові серце.

“Ой хто ж теє відерце дістане,
Той зі мною на рушничок стане”.

Обізвався козаченько з гаю:
“А я ж тоє відерце дістану, (двічі)

Я з тобою на рушничок стану”.

Ой у лісочку при станочку
Там стояв коник вороной.
С красівой дєвкой кароглазой
Прощався парєнь молодой.

Прощався парєнь молодой,
Она на грудь йому склонилась
І всьо шептала: “Не забудь!”
І всьо шептала:”Не забудь!”
А сльози капали гарячі
На розволнованую грудь.

Понад лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький.

Вона ж брала й вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала.

А там Василь сіно косить, (двічі)
Тонкий голос переносить.

“Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Вдова вміє шанувати”.

“Не дозволю вдову брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати.

Зчарувала мужа мого, (двічі)
Ще й зчарує сина мого”.

Ой у лузі калина стояла, (двічі)
Ту калину дівчина ломала. (двічі)

Ту калину дівчина ломала,
Вона всіх парубків чарувала.

Но одному нема переміни, (двічі)
Що він ходить вірно до дівчини. (двічі)

Що він ходить вірно до дівчини, (двічі)
Спать лягає на білій перині.

Спать лягає на білій перині, (двічі)
Промовляє стиха до дівчини.