На городі верба рясна

Та ще сонце не заходило,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, котра любить козака.

Котра любить козака,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся я й сама,
Та зостаюся я сама, не дівчина й не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, рекрутонька й молода.

Рекрутонька й молода,
Та вийшла дівка за ворота, за новиє й ворота.

За новиє ворота,
Та випустила канарейку з-під правого рукава.

З-під правого рукава.
Ой лети-лети, канарейка, вгору, вгору висака.

Не здихай, мила, так тяжко,
Ой не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
А вой да серце же кров'ю же о…, ой обольоться,
Грудь сов'яне же я…, ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу…, на чужу старонку. (двічі)

Ой в чужиї стороненьки ни батька й ни неньки,
Тільки в саду (гаю) вишневому пают, пают салавейки. (двічі)

Пойте, пойте, соловейки разними галасами,
А (ох) я вийду в сад зелений – зальюсь, зальюся слязами. (двічі)

Ой зірву я с рози квітку та постю на воду:
«Пливи, пливи, з рози квітка, й до мо..., до мого ти роду». (двічі)

Ой пливла да пливла квітка та й стала кружитца,
Вийшла з хати стара ненька, та й ста…, та й стала журитца. (двічі)

«Ой чого ж ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стала? (двічі)

Чи синів ти поженила, чи дочок віддала,
За чужою рабатою така, така стара стала?» (двічі)