Їхав, їхав козак містом

Ой у полі верба, під вербою вода,
Гей, там дівчина воду набирала, козачка молода. (двічі)

Один козак під'їжджа, до дівчини гука:
«Гей, будь здорова, дівка чорноброва, напій мені коня!» (двічі)

«Невеликий ти пан, та й напій коня сам,
Гей, впала роса, а дівчина боса ー ніженьки зросить собі». (двічі)

Стежка вилася, забарилася коло двору мого милого,
Коло річеньки-невеличеньки, коло тихої дібровоньки. (двічі)

Листя шепотить щось в його вікно і від вітру розвивається,
Ой чого ж тобі, милий, все одно, що моє серденько крається. (двічі)

Місяць по воді з того берега стелить промінь, наче кладоньку,
Нічка навкруги, вийди, дорогий, ти до мене на порадоньку. (двічі)

Я свою любов в серці зберегла і не зраджену тобі віддам,
Поміж вербами стежка пролягла – хай супутницею буде нам. (двічі)

Закувала зозуленька в саду на помості, ох,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, (ох). (двічі)

Один козак коня поє, другий коня в’яже, ох,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» – каже, (ох). (двічі)

«Добрий вечір, стара й мате, дай води напитца, ох»,
«Кружка в сінях, вода в сінях – визьми та й напийся, (ех)». (двічі)

«Кажуть люди, дівка гарна – дозволь подивитца, ох»,
(В)она в хаті на кроваті – піди подивися, (ох)». (двічі)

Дівка спала, ничого й не знала…
Правой ручкой обняла ще й поцилувала, (ох). (двічі)

Закувала зозуленька в саду на помості, ох,
Забрав козак дівчиноньку та й повіз у гості, (ой). (двічі)