Ой у полі дві тополі

Ой на горі чорнобил по дорожці стелиться,
А мій милий Михайло в другім селі жениться. (двічі)

«Запрягай, брате, коня, коня вороненького,
Та й поїдем в те село, до мого миленького». (двічі)

Приїхали в те село, щось мені не весело,
Гляну на подвір’ячко – в милого весіллячко. (двічі)

«Піди ж, мила Тетяно, щось до нас приїхало,
Чи твоя родинонька, чи моя дружинонька. (двічі)

Ой ти, мила Тетяно, оставайся дівкою,
Оставайся дівкою, я поїду з жінкою». (двічі)

У полі береза, у полі кудрява,
Та хто йде – не минає, ой березу лама(є). (двічі)

Та хто йде – не минає, березу ж ламає,
Та й горе (ж) тому жити, ой хто пари не ма(є). (двічі)

Та горе ж тому жити, хто пари не має,
А ще гірше тому, ой хто по дві коха(є). (двічі)

Світає-дняє, милого ж немає,
А вже світ біленький, як прийшов мій миленьк(ий). (двічі)

Прийшов він до хати, сам лягає спати,
До стіни очима, а до мене плечим(а). (двічі)

Чорноморець, матінко, ой чорноморець,
Вивів мене босую ой на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчина, ой чи немає?» (двічі)

«Ой нема морозу, ой тільки роса»,
Простояла дівчина ой всю ніч боса. (двічі)

«Простояла ніченьку та й байдуже,
Ой я чорноморчика ой люблю дуже». (двічі)