Digital archive of folklore

Чорноморець, матінко, ой чорноморець,
Вивів мене босую ой на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчина, ой чи немає?» (двічі)

«Ой нема морозу, ой тільки роса»,
Простояла дівчина ой всю ніч боса. (двічі)

«Простояла ніченьку та й байдуже,
Ой я чорноморчика ой люблю дуже». (двічі)

У полі береза, у полі кудрява,
Та хто йде – не минає, ой березу лама(є). (двічі)

Та хто йде – не минає, березу ж ламає,
Та й горе (ж) тому жити, ой хто пари не ма(є). (двічі)

Та горе ж тому жити, хто пари не має,
А ще гірше тому, ой хто по дві коха(є). (двічі)

Світає-дняє, милого ж немає,
А вже світ біленький, як прийшов мій миленьк(ий). (двічі)

Прийшов він до хати, сам лягає спати,
До стіни очима, а до мене плечим(а). (двічі)

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)

І на горі ярмарок, під горою ярмарок,
Дід бабу продає ー ніхто грошей не дає. (двічі)

«Ой дід ти ж мені, сива твоя борода,
Чо ж ти мене не продав, як я була молода?» (двічі)

«Ой бабко моя, ти моя голубка,
Тим я тебе не продав, що ти була любка!» (двічі)

Вітер віє, а жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько любе, а сказать не посміє. (двічі)

Ой тим він же не займає, а що сватати має,
Ой не ходе та і не горнеться, а що (бо) слави боїться. (двічі)

Сидить голуб на черешні, а голубка на вишні,
«Ой скажи по правді, серденько дівчина, ой шо в тебе на мислі?» (двічі)

«А я ж маю очі карі та і не надивлюся,
А за нас з тобою неправду говорять, а я їх не боюся». (двічі)

(В кін)ці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька – поїхав за Десну,
«Рости, рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

«Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Вона ж мені приказала рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки зв’язала». (двічі)

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зіму зімував, шо й не розвивав(ся)?» (двічі)

«Зімував я зіму, зімував я другу,
Зімував я в лузі на калині та й не розвивав(ся)». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, сину молоденький,
Де ж ти, сину, нічку ночував, шо й не роззувався?» (двічі)

«Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, що сватати буду». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, ти ж моя дитина,
Не женися на той удовици, бо щастя не буде». (двічі)

«Бо вдовине серце, як осіннє сонце:
Воно світе, світе та й не гріє, а серденько мліє.

А дівоче серце, як весняне сонце:
Ой як воно та й зайде за хмару, а усе ж тепленьке».

Закувала зозуленька в сінях на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, ой,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один іде, коня веде, другий коня в’яже, гей,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» каже.

«Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, ей,
«Кажуть люди, дочка гарна – дозволь подивиться».

«Вода в сінях, в кутках кружки – візьми та й напийся, ей
Дівка сидить у світлиці – піди подивися».

Ой стоїть явір та й над водою та й на яр похилився,
На козаченька та й недоленька, козак зажурився.

«Ой не хилися, та й явороньку, ти ще й зелененький,
Ой не журися, та й козаченьку, ти ще й молоденький».

Ой не рад явір та й хилитися, та й вода корінь миє,
Ой не рад козак та й журитися, та й серденько мліє. (двічі)

Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким,
Там орала дівчинонька воликом чорненьким. (двічі)

Орала, орала, не вміла гукати,
Та й найняла козаченька на скрипоньку грати. (двічі)

Козаченько грає, бровами моргає,
Вража матір його знає, на що він моргає. (двічі)

Чи на мої воли, ой чи на корови,
Чи на моє біле личко, чи на чорні брови? (двічі)

Воли та корови усі поздихають,
Біле личко, чорні брови повік не злиняють. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі червона й калина,
Породила молода дівчина харо… харошого си(на). (двічі)

Та й де ж вона його породила? ー В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ни ща… ни щастя й ни до(лі). (двічі)

Та й не дала тому ж козакові ні щастя ж ні долі,
Тільки дала тому (ж) козакові чорні, ой чорнії бро(ви). (двічі)

«Та було б тобі ж, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю да(ти)». (двічі)

(Ой дівчина-горлиця,
До козака) горнеться,
А козак, як орел,
Як побачив, так і вмер,
А козак, як орел,
Як побачив, так і вмер.

Умер батько – байдуже,
Вмерла мати – байдуже,
Умер милий, чорнобривий,
Жаль мені його дуже,
Умер милий, чорнобривий,
Жаль мені його дуже.

Я за батька книш дала,
І за матір книш дала,
А за свого миленького –
Цуцика рябенького…

(Ну, це смішно…)

Сяк-так до вечіра буду жить,
А ввечері мій миленький прибіжить.

А я йому й усю правду скажу,
Через кого на вулицю не хожу.

Через Ваню, через купчика,

Через сивого голубчика.

Приїжжає мій миленький уночі,
А я лежу молоденька на пічі.

«Ой чого ж ти, моя мила так лежиш,
Ой чого ж ти на вулицю не біжиш?»

Якби ж мені сякий-такий шкабур був,
(Шоб мені кусочок хліба роздобув).

(Ну, це як баби вже сміються на другий день на свадьбі).

(Ой що то за шум) учинився,
Що й комар та й на мусі оженився. (двічі)

Та взяв собі жінку невеличку,
Що не вміє шити-прясти чоловічку. (двічі)

Що не вміє шити-прясти, ще й варити,
Що не вміє з комариком добре жити. (двічі)

Ой орали хлопці ниву – виорали ярма, (двічі)
«Заплати мені, дівчино, що я ходив дарма». (двічі)

«А я ж тобі, мій миленький, платила, платила, (двічі)
Цілував моє личенько – я й не боронила». (двічі)

Та ще сонечко не заходило, як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, ой котра любить козака.

Котра любе козака, ох,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся ж я й сама, ох,
Та зостаюся я сама, ой да, ой не дівчина, не вдова.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сіють.

Одна гора стоїть чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочила.

Ой у полі дві тополі, одна одну перехитують,
А в козака дві дівчини, одна одну перепитують.

«Подружечко, любесенька, чи бачила мого милого?»
«Ой бачила, ще й питала, ще й трошечки з ним постояла.

Він все стояв і мене питав, чого вчора не виходила?» (двічі)

Ой там на горі, ой там на крутій,
Ой там сиділа ж пара голубів. (двічі)

Цілувалися, милувалися,
Сивими крильми обнімалися. (двічі)

Де взявся стрілець, голуба убив,
Голуба убив, голубку зловив. (двічі)

Ой з-за гори кам’яної голуби літають,
Не зазнала щастя й долі – вже літа минають. (двічі)

І не їла, і не пила, й не гарно сходила,
Тільки того я (й) зазнала, що гірко робила. (двічі)

Запрягайте коні в шори, коні ворониє,
Та й поїдьмо доганяти літа молодії. (двічі)

Наздогнала літа свої на кам’яном мості,
«Ой, верніться, літа мої, хоть на час у гості». (двічі)

«Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого,
Було б літа шанувати, як здоров’я свого». (двічі)