Ой дубе ти, дубе, дубе зелененький

Летіла зозуля через мою хату,
Сіла на калині та й стала кувати. (двічі)

“Ой ти, зозулино, чого рано куєш?
Чи ти, зозулино, горе моє чуєш?” (двічі)

“Як би не чувала, то я б не кувала,
Тобі б, молоденькій, правди б не казала.” (двічі)

Як піду в садочок, зорву я листочок,
Та й понакриваю милого слідочок. (двічі)

Щоб роса не впала, пташки не блудили,
Щоб мого милого дівки не любили. (двічі)

Одна полюбила та й причарувала,
Несолону рибку вечерять давала. (двічі)

“Вечеряй, вечеряй та й не сомнівайся,
А як нежонатий – зо мной оставайся.” (двічі)

“Єсть у мене жінка, єсть у мене діти,
Раде б моє серце до їх полетіти.” (двічі)

“Тобі, мій миленький, до їх не літати,
Тобі, мій миленький, зо мной привикати.” (двічі)

Ой у полі полинок, чом не стелисся?
Молодий пареньок, чом не женисся? (двічі)

Чи тобі, полинок, в полі росту нема?
Чи тобі, пареньок, в селі дівки нема? (двічі)

“Ой нема, ой нема, ох, тільки Галя одна,
Тільки Галя одна, та й ту звів я із ума. (двічі)

А я звів її з ума, ох, а сам сів на коня,
А сам сів на коня: “Прощай, Галочко моя!” (двічі)

І шумить, і гуде, ой, край віконечка,
“Вийди, Галю моя, й до світ сонечка!” (двічі)

“Ой не вийду я, ох, ти ж покинув мене,

Ти ж покинув мене, не вертайся до мене. (двічі)

Ти ж покинув мене, ох, не єдиночку,
Ти ж покинув мене, ще й дитиночку!” (двічі)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не встаєш рано-пораненько?

Чом не встаєш рано-пораненько,
Чом не куєш желізо тоненько?

Чи й у тебе сталі не хватає,
Чи у тебе дівчини немає?

Єсть у мене сталі удоволі,
Єсть у мене дівка й до любові.

Вона ж мені горя наробила,
Із вечора постіль постелила.

Із вечора постіль постелила,
Опівночі сина спородила.

Опівночі сина спородила,
До схід сонця в криниці втопила.

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб криниця до дна вимерзала.

Щоб криниця до дна вимерзала,
Щоб дитина та й не виринала.