Та сію редьку чепурненьку

По битой дорогі машина біжить,
А на той машині, подруга сидить.

«Подружка, подружка, не роби цього,
Вже чотирі годи, як люблю його.

За чотирі годи, ще й чотирі дня,
Привикла до його, як мале дитя».

Привикнуть привикла, ласкать нє змогла,
Тепер же ласкає подруга моя.

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала

Скотився місяць над горою і всю долину освітив,
А в тій долині єсть хатина, а в тій хатині гомонить. (двічі)

Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить, (двічі)

– Ой, доню-доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Усі дівчата пішли (вийшли) заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

– Усі вже хлопці поженились, твого в живих уже нема. (двічі)

– Ой, мамо-мамо, моя мамо, старий не парочка міні,
Як оддаси мене за нього – буду лежать в сирій землі. (двічі)

Не чути більше їх розмови, ліш тільки чути плач дочки,
На другий день уже старому давала дівка рушнички. (двічі)

Давала, слізоньки втирала, згадала клятву, що клялась:
Любити милого да гроба, сама її не справдила. (двічі)

Скатився місяць над горою і берег річки освітив,
В тій річці плавало два трупа, а кінь по бережку ходив. (двічі)