Ой на горі жито, сидить зайчік

Значить, кругом стають дітки, так?
Посередині сажають, хоть ставлять, хоть сажають дитинку... ну дєвочку, чи мальчіка, сажають... Він сидить, а ті ходять кругом, за руки беруться, і ходять кругом, і співають:

Іван-поливан,
Поливанова жена,
Край дорожки жила,
Голова заболіла,
Хрону захотіла!
Хрін, хрін, пора тебе рвати!

А те, шо сидить усередині, каже:
Ще рано! Ми тіки посадили!
І впʼєть же співають:

Іван-поливан,
Поливанова жена,
Край дорожки жила,
Голова заболіла,
Хрону захотіла!
Хрін, хрін, пора тебе рвати!

Дуже кричать діти:
Ше тіки зацвів!

Упʼєть співають "Іван-поливан..."
І впʼєть кричать:

Хрін, хрін, пора тебе рвати!
Уже одцвівся!

А тоді впʼєть співають, оце ж в кружках ходять:
Хрін, хрін, пора тебе рвати!

Пора! (кажуть)

Тоді розходяться на дві половини, і тягнуть те дитинча, що посередині сидить. Одні туди, другі туди!
А шо, за руки, за ноги?
Ну отак, обнімати. За руки, за ноги потягнеш так, шо й розірвеш...А так же ж беруть діток і тягнуть...і витягли хрін. Оце тобі і все!

Де ж тут була подоляночка,
Де ж тут була молодесинька,
Тут вона впала, до землі припала,
Тут вона впала, до землі припала.

Устань, устань, подоляночко,
Устань, устань, молодесинька,
Умий личко, як скляночку,
Біжи до Дунаю, візьми ту, шо скраю!

- І оце ж тобі, та ж «Подоляночка» у кругу, і тоді отож вона і вмивається, а тоді значить…як устала вона, то тоді хватають її. Хто вхватив – вона тоді виходе, а те становиться в круг.

У містечку Богуславку в Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. (двічі)

У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сиза голубка. (двічі)

Прийшов до них пан Каньовський і, шапочку знявши,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (двічі)

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати». (двічі)

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!» (двічі)

Ой тікала бондарівна з високого мосту;
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жорніри, з голими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (двічі)

«Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?» (двічі)

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити». (двічі)

Ой як тільки Бондарівна теє ісказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала. (двічі)

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати,
Нехай іде свою доньку на смерть виряджати!» (двічі)

«Ой посунув пан Каньовський по столу таляри,
Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне. (двічі)

«Ой, на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку,
Оце ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» (двічі)

Ударився старий Бондар об стіл головою:
«Бондарівна, моя доню, пропав я з тобою!» (двічі)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. (двічі)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. (двічі)

Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!