Ой при лужку

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да ж довела любов до горя. (двічі)

Свєт головушка й кружиться,
Ай да й на плечо й орьол садітся.

«Ой ти, орле, орле сизокрилий,
Скажи ж міні правдоньку, де мій милий?» (двічі)

«А твій милий на роботі,
Ой да й у літєйному заводі».

«Що ж він робе, виробляє?»
«Мідні, мідні трубочки ж виливає».

Пішла пара по заводу,
Ой да пішла славонька по народу.

Пішла слава по народу,
Та й на тую ж дівчину, шо біз роду.

А я слави, слави ж не боюся,
Та й на тії дівчіні й оженюся.

Ой відтіль гора, а відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, то ж не ясная,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла.

А я за нею, як за зорею,
Сірим конем понад синім морем за дівчіною.

«Дівчіно моя, напої коня,
З рубленої новой криниченьки, з повного відра».

«Ой козаче мій, якби ж я твоя,
Узяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Ой у полі, в полі та буйний же вітер віє,
Ой там удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних ой, малих же діток, ще й на вдовину славу. (двічі)

Ой ще ж удівонька та додому ж не дійшла,
А вже ж люди кажуть, шо пшениченька зійшла. (двічі)

Ой ще й удівонька та на лавку ж не сіла,
А вже ж люди кажуть, шо пшениця поспіла. (двічі)