Ой у полі, в полі та буйний же вітер віє

Ой з-за гори, гори та буйний вітер віє,
А там удівонька та й пшениченьку сі(є).

Вона ж сіє, сіє та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога проси(ти).

А й уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних діток, ше й на людськую сла(ву).

А й ще й удівонька та додому й не дійшла,
Ой кажуть же люде, шо й пшениченька зій(шла).

Ой прийшла ж додому та й на лавку не сіла,
А кажуть же люде, що пшениця поспі(ла).

А й ходімти, дітки, та й пшениченьку жати,
Як де котрі меньші – колосочки збира(ти).

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)

Ой там на торжку ж, на базарі, жінки ж чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам.

Із лик матузок я зсукала, взяла свого ж миленького налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало ж купувати, як наїхало ж купувати,
Стала думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

Ой за цього ж мужа треба дати, ой за цього ж мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала ж я, подумала: «Чи з кіньми водиться, чи міні з грішми носиться?»
«А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він для мене пригодиться». (двічі)