Digital archive of folklore

Ой при лужку, при лунє, при щасливой долі,
При знакомом табунє конь гуляв по волі. (двічі)

«Ой гуляй, гуляй, мой конь, поки я споймаю,
Як споймаю, зануздаю шовковой уздою». (двічі)

Ой гуляв, гуляв мой конь та й зостановився,
Перед милої дворцом та й остановився,
Протів милої дворца та й остановився.

Як поїхав Халимон у поле й орати, (двічі)
Халимонова жена начала гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла та й не обпилася,
Наварила горщок каші, в поле потряслася.

Як начав же Халимон та жінку учити,
Запріг у борону, начав волочити. (двічі)

Випріг із борони та запріг у рало,
«Ой цоб, моя мила, ще й додому рано». (двічі)

Приїхали додому – велика калюжа,
Розсердилася жінка на мужа.

Розсердилася жінка на мужа,
Полізла ж на піч, як будто не здужа.

«Вставай, вставай, мила, я приніс же пива»,
«Ой цур тобі, пек, я не буду жива».

«Вставай, вставай, мила, я приніс горілки»,
«Ой цур тобі, пек, шукай собі жінки».

«Вставай, вставай, мила, я приніс дубину,
Ще й сукувату та на твою спину».

«Пошли тобі, Господи, здоров’ячко з неба,
Що ти догадався, чого ж міні треба».

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Ой матінко моя,
Ой матінко ж моя,
Тепер я не твоя,
Тепер того пана,
Шо в парі стояла.
Що в парі стояла,
Рученьки з’язала.

(Ну тіки це я трошки не так, із середини начала. Як ідуть же ж, так зразу співають):

Ой, люди, люди, вороги,
Не переходьте дороги,
Та нехай перейде Манічка,
Шоб була родина щаслива.

(Це я називала: Манічка, – вроді молоду ж якось треба називать, – так ото так, ага).

Виходила Манічка із двору,
Та зломила берьозу із верха,
Стій же ти, берьоза, біз верха,
Як мій батько біз мене,
Біз мого низького поклону.

А це вже, як ото ж приїдуть бояри до тих, та тоді вже боярам співають:

Ми думали, ви приїхали,
Ми думали, ви приїхали,
А вони пішком прийшли,
Молодого в мішку принесли,
А свашку в торбині,
Шоб не з’їли свині.
Світилку в халоші,
Шоб не з’їли воші.

Старший боярин патлатий,
Старший боярин патлатий,
До столу прип’ятий,
Гвіздочком прибитий,
Шоб не був сердитий.

Свашка-неліпашка,
Свашка-неліпашка,
Шишок не ліпила,
Дружок не дарила,
Одну ізліпила,
Та й ту сама з’їла.

Дружко коровай крає,
Дружко коровай крає,
Семеро дітей має,
Та всі з кошелями,
Весь коровай забрали.

Не сідай, Ванічка, боком,
Не сідай, Ванічка, боком,
Це ж тобі ни нароком,
Сядь же ти прямесенько,
Коли любиш вірнесень(ко).

Ой у саду соловейко не щебетав,
Іванко Олічку не цилував.

А він поцилував, а тоді співають:

Ой у саду соловейко защебетав,
Іванко Олічку поцилував.

Це ж молодий оце, так ведуть ще за стіл і співають:

А брат сестру за стіл веде…

Як оце ж забирають молоду, і сундук же ж тоді, подушки – усе ж тоді на машину складали. А колись і на брички, як раньше ж, на бричку. Молоду то на бричку не садовлять, молодих і пішки поведуть або там тачанкою вперед, як хто багатший. А сундук на бричку, там складають і подушки. Жінок штук чотирі і мужчін, вони ж приспівують. А там же ще не оддаватимуть і того ж добра, шоб їм могорич же становили. А вони ж оце й приспівують тоді матері:

Вигрібай, мати, жар, жар,
Чи не буде дочки жаль-жаль?
Накидай у піч дрова,
Оставайся здорова!

Ой ви браття ж мої, сьостри,
Ви по духу – всє друзья,
Ви прийдітє, посмотрітє,
Жисть окончілась моя.

Ви прийдітє, посмотрітє,
Господь чудо сотворіл,
Слетел ангел божий с нєба,
Душу с тєлом розлучіл.

Лежить тєло біз дихання,
І не може говорить,
Ви прийдітє, браття, сьостри,
Мойо тєло хоронить.

І з молітвою святою,
До могили донесіть.

Ви розлучную молітву,
Ви пропойтє надо мной,
Земний поклон поклонітє,
Загорніть сирой земльой.

Мимо царства я прохожу,
Горько плачу і гляжу,
Ой горе, горе мнє ж вєлікоє.

Каятись я не хотів,
Бога в серці не імів.
Ой горе, горе мнє ж вєлікоє.

Бо, не чтив я й отца і мать,
Всих старався розражать.
Ой горе, горе мнє ж вєлікоє.

Смолу і огонь я п’ю,
За прегордую жизть свою,
Ой горе, горе мнє ж вєлікоє.

Ой відтіль гора, а відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, то ж не ясная,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла.

А я за нею, як за зорею,
Сірим конем понад синім морем за дівчіною.

«Дівчіно моя, напої коня,
З рубленої новой криниченьки, з повного відра».

«Ой козаче мій, якби ж я твоя,
Узяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да ж довела любов до горя. (двічі)

Свєт головушка й кружиться,
Ай да й на плечо й орьол садітся.

«Ой ти, орле, орле сизокрилий,
Скажи ж міні правдоньку, де мій милий?» (двічі)

«А твій милий на роботі,
Ой да й у літєйному заводі».

«Що ж він робе, виробляє?»
«Мідні, мідні трубочки ж виливає».

Пішла пара по заводу,
Ой да пішла славонька по народу.

Пішла слава по народу,
Та й на тую ж дівчину, шо біз роду.

А я слави, слави ж не боюся,
Та й на тії дівчіні й оженюся.

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

Ой у полі, в полі та буйний же вітер віє,
Ой там удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних ой, малих же діток, ще й на вдовину славу. (двічі)

Ой ще ж удівонька та додому ж не дійшла,
А вже ж люди кажуть, шо пшениченька зійшла. (двічі)

Ой ще й удівонька та на лавку ж не сіла,
А вже ж люди кажуть, шо пшениця поспіла. (двічі)

Ой там на торжку ж, на базарі, жінки ж чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам.

Із лик матузок я зсукала, взяла свого ж миленького налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало ж купувати, як наїхало ж купувати,
Стала думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

Ой за цього ж мужа треба дати, ой за цього ж мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала ж я, подумала: «Чи з кіньми водиться, чи міні з грішми носиться?»
«А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він для мене пригодиться». (двічі)

Копав козак криниченьку неділеньки ж дві,
Любив козак дівчіноньку, не людям – собі,
Ой, жаль, жаль її, люди, возьмуть її люди,
Возьмуть її люди, моя й не буде.
Ой, жаль, жаль!

Не жаль мені ж криниченьки, шо я її копав,
А жаль міні дівчіноньки, шо я її кохав,
Ой, жаль, жаль не помалу ж, любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв.
Ой, жаль, жаль!

Не жаль міні сім пар чобіт, шо я істоптав,
А жаль міні дівчіноньки, шо я її кохав,
Ой, жаль, жаль її, люди, візьмуть її люди,
Візьмуть її люди, моя й не буде.
Ой, жаль, жаль!

Та ой там на горі, та в шовковій траві,
Ех, та ой там сиділо пара голубів.

Та вони сиділи та парувалися,
О, та сизими ж криллями й обнімалися.

Та сизими криллями та й обнімалися,
Та своїми губами цилувалися.

Та де не узявся та Ванюша-стрілець,
Та розбив, розігнав та й розпарував.

Та голуба й убив, та голубку вловив,
Ой, приніс додому, пустив додолу.

Та приніс додому та пустив додолу,
Та насипав пшениці, налив він водиці. (двічі)

Та голубка гуде та їстоньки ж не йде,
Та під білу кроватьку всьо плакать іде.

«Та голубка моя, та сизокрилая,
Ой чого ж ти така й клопотливая?»

«Та ой як же міні та й не гуркотать,
Як було нас пара, й осталась одна». (двічі)

Козак уїжжяє, дівчинонька плаче:
«Куди їдеш, козаче? (двічі)
Козаче-соколе, возьми ж мене з собою,
На Вкраїну далеку». (двічі)

«Дівчинонька мила, що ж будем робити,
На Вкраїні далекій?» (двічі)
«Буду шити й прясти, зеленоє жито жати, тебе вірно кохати». (двічі)

«Дівчинонька мила, де будемо жити
На Вкраїні далекій?»
«В степу ж під вербою, якби, серденько, з тобою,
На Вкраїні далекій». (двічі)

«Дівчинонько мила, що ж будем ми їсти,
На Вкраїні далекій?»
«Сухарь із водою, якби, серденько, з тобою,
На Вкраїні далекій». (двічі)

Як сяду я край віконця,
Як сяду я край віконця виглядати чорноморця.

Чорноморець шляхом іде,
Чорноморець шляхом іде, а семеро коней веде.

А семеро коней веде,
На восьмому – вороному й у жупані голубому.

Не заїхав він додому,
Не заїхав він додому, а поїхав до Дунаю.

А поїхав до Дунаю,
Став коника напувати, стала хвиля прибувати.

Стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорономорець потопати.

Чорономорець потопає,
Чорономорець потопає та й на милою гукає.

Чорономорець потопає та й на милую гукає:
«Ратуй, ратуй, моя мила, коли вірно любила».

«Ой я б рада ратувати,
Ой я б рада ратувати, так не вмію я плавати».

Ой я б рада ратувати, так не вмію я плавати,
Якби човен та й веселце – ратувала б тебе, серце».