Мимо царства я прохожу

Ой ви браття ж мої, сьостри,
Ви по духу – всє друзья,
Ви прийдітє, посмотрітє,
Жисть окончілась моя.

Ви прийдітє, посмотрітє,
Господь чудо сотворіл,
Слетел ангел божий с нєба,
Душу с тєлом розлучіл.

Лежить тєло біз дихання,
І не може говорить,
Ви прийдітє, браття, сьостри,
Мойо тєло хоронить.

І з молітвою святою,
До могили донесіть.

Ви розлучную молітву,
Ви пропойтє надо мной,
Земний поклон поклонітє,
Загорніть сирой земльой.

Та жив же багач у багатстві,
Та все ж думав про багатство,
Та все ж думав про багатство.

Та жив же багач у хоромах,
А смерть стоїть у порога,
А смерть стоїть у порога.

"Та смерть же ж моя, рідна мати,
Позволь родину зібрати,
Позволь родину зібрати?"

Та ще родина й не зійшлася,
Душа з тєлом розсталася,
Душа з тєлом розсталася.

"Ой смерть моя милослива,
Чого ж ти раньше ни звістила,
Чого ж раньше ни звістила?"

"А я ж тобі ізвіщала,
Тебе дома ни застала,
Тебе дома ни застала".

Чоловік живе на світі,
Як трава в полє растьоть.

Як трава в полє растьоть,
Утром рано ж розцвєтаєт,
А к вєчєру й опадьоть.

А к вєчєру й опадьоть,
Із вечора ж чоловіче,
Й у бєсьодушкє сидить.

У бєсьодушкє сидить,
А на утро ж чоловіче,
У во гробушкє лежить.

Й у во гробушкє лежить,
Ясниє глазочки померкли,
На свєт бєлой не глядять.

На свєт бєлой не глядять,
Бєлиє рученьки сложивши,
Близько к серцю своєму.

Близько к серцю своєму,
Душа ж с тєлом розставалась,
Как сініца со гнєздом.

Как сініца со гнєздом,
Душа ж взлєтєла і сказала:
«Очень жалко, жалосно.

Очень жалко, жалосно,
Ой ви ж, браття ж, та й сестриці,
Ви ж не дєлайте того.

Ви ж не дєлайте ж того,
Ви возьмітє ж та й пройдайте,
Всьо імєннячко мойо.

Всьо імєннячко мойо,
Та й роздайте ж нищим браттям,
Визволяйте ви мєня.

Визволяйте ви мєня,
Можеть і Господь пожалєєт,
Та й помилуєт мєня.

Та й помилуєть мєня»,
Рекут і ангели господні,
На отвєт етой души.

На отвєт етой души,
«Не готовила душа царство,
Так іди ж ти в тьомной мир.

Так іди ж ти в тьомной мир,
В тьомному мирі ж край дальокий,
Душі тьомниє врата».