Козак уїжжяє, дівчинонька плаче

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Казав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте ж очі, плачьте ж карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Не сама я полюбила, полюбила мати,
Вона мене заставила, рушнички в’язати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки в’язала. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)

Ой ти сад, ти мой сад, сад зельоненькой,
А зачєм рано цвєтьош, ой осипаєсся?

А й осипаєсся же,
Ой куда же, та й милой друг, ой собираєсся?

Ой чи в ход, чи в поход, чи в дороженьку?
Та заночував та й милой друг ой усю ноченьку.

Ночував я з тобой цілу зімоньку же,
Й а тепер я ж боюсь поговіроньку.

Ой не бійсь, милой друг, нічогісінько,
Ой бо я ж рано встаю, ще й тебе розбужу.

Бо я рано встаю, ще й тебе розбужу,
Та й за новиї та й ворота ой сама випроважу.

Ще й не світ, ні зоря, нам прощаться пора,
А й в саду пташки й кують, нам розлуку дають.