Seryozha, you Seryozha

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Казав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте ж очі, плачьте ж карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Не сама я полюбила, полюбила мати,
Вона мене заставила, рушнички в’язати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки в’язала. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Та й ще сонце не зайшло, не зайшло, як зробилась темнота.

Та й нещаслива та дівчина, котра любить моряка,
Та й нещаслива та дівчина, котра любить моряка.

Та й моряк сяде та й поїде, зостаюся я й сама,
Та й моряк сяде та й поїде, зостаюся я й сама.

Та й зостаюся я сама, я сама, не дівчина, ні вдова,
Та й зостаюся я сама, я сама, не дівчина, ні вдова.