Digital archive of folklore

Ой у лужку, при лужку, при широком полі,
При знакомом табунє конь гуляв по волі. (двічі)

Кінь гуляв по волі, ой, козак по неволі,
Як спіймаю – зануздаю шовковой уздою. (двічі)

Лети, лети, ти мій конь, та й не торопися,
Протів милої двора стань, остановися. (двічі)

Стань, остановися та вдарь копитами,
Чи вийде дівчинонька з чорними бровами (двічі).

Ой не вийшла дівчинонька, вийшла її мати:
«Здраствуй, здраствуй, милий зять, пожалуй у хату». (двічі)

«Я й у хату не піду, а піду в світлицю,
Розбужу я крєпкий сон красної дівиці». (двічі)

А дівчина встала, йому не сказала,
Правой ручкой обняла та й поцелувала. (двічі)

Ой гора, гора, гора високая,
Чом на тобі, гора, чотири тополя? (двічі)

Четирі тополя, ще й пєнь бірьозовий,
Стояла дєвонька (дівчина) у платті розовом. (двічі)

У платті розовом та й копійочками,
Котились сльозоньки та й ручейочками. (двічі)

А я стою, стою, а підо мной вода,
Поїхав милий мій та й не сказав, куда. (двічі)

Поїхав милий мій та й желізницею,
А я лишилася та й розвідницею. (двічі)

Поїхав милий мій та й желізним путьом,
А я й осталася та й із малим дитьом. (двічі)

На стлоі горілка, на столі медочок,
Дивлюсь у віконце – іде мій синочок. (двічі)

«Іди, іди, синку, щось буду питати,
Хто ж тобі рідніший: чи жінка, чи мати?» (двічі)

«Жінка мені рідна, бо моя дружина,
А тьоща рідніша, бо жінку родила. (двічі)

А ти ж моя мати, ти будеш мовчати,
Не будеш мовчати, то вижену з хати». (двічі)

«Діти ж, мої діти, діти й онучата,
Я ж вас доглядала, як квочка курчата. (двічі)

Гляділа по двоє, гляділа по троє,
А ви ж не схотіли та й мене одної. (двічі)

Не треба ни хліба, не треба ні плати,
Якби понімали, що я ваша мати». (двічі)

Вийду я на гору та й стану кричати:
«З ким же мені, діти, віку доживати?»