Digital archive of folklore

Катерина вечерю варила, (двічі)

До вечері стиха говорила: (двічі)

«Кіпи, кіпи, вечеронька, стиха, (двічі)

Щоб не було від милого лиха». (двічі)

Вже й вечеря стиха докіпає, (двічі)

А мій милий на поріг ступає. (двічі)

«Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива, (двічі)

Чия в тебе на руках дитина?» (двічі)

«А у мене циганочка була, (двічі)

Вона в мене це дитя забула». (двічі)

«Брешиш, мила, брешиш, чорнобрива, (двічі)

Бо циганська не така дитина. (двічі)

Бо циганська дитина чорненька, (двічі)

А у тебе на руках біленька». (двічі)

Із вечора свічечка горіла, (двічі)

А до ранку мила задубіла. (двічі)

Їхав козак із війноньки, (двічі)
Добирався й до домонь(ку).

Пустив коня на лужочок, (двічі)
Сам ліг спати на часочок.

Наступила чорна хмара, (двічі)
Десь тут взялась дівка брава.

Та й вирвала травиченьку, (двічі)
Та й вдарила по личеньку.

«Вставай, козак, годі спати, (двічі)
Твого коня й не видати.

Ішли турки з татарами, (двічі)
Взяли коня з поводами».

«Нехай беруть − так і буде, (двічі)
Дівку возьму − жалко буде». (двічі)

Стоїт явір над водою, в воду похилився,
Та й на козака негодонька – козак зажурився. (двічі)

Не хилися, явороньку, ти ще зелененький!
Та й не журися, козаченьку, ти ще молоденький! (двічі)

Не рад явір хилитися – вода корінь миє;
Та й не рад козак журитися – само серце ниє! (двічі)

Ой там за горою, там бої ідуть,
Санітари спєшно раняних несуть. (двічі)

Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив як боєц упав. (двічі)

Він здалека бачив як боєц упав,
Підійшов він ближче - син його лежав. (двічі)

"Чи ти, сину, раняний, чи вбитий лежиш,
Чом до мене, сину, ти не говориш?". (двічі)

"Я, батьку, не раняний, я вбитий лежу,
Возьми штири доски, збий дубовину." (двічі)

Оце ж тобі слава, оце ж тобі честь,
Висока могила, дерев'яний хрест. (двічі)