Digital archive of folklore

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема того миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Ой у полі жито стелеться низенько,
Добре тому жити, що любов близенько. (двічі)

А я жито вижну, стерню поламаю,
Я свою кохану здалека узнаю. (двічі)

А моя кохана в вишневім садочку,
Сивим конем грає та ще й в холодочку. (двічі)

Ой у полі криниченька,
Там холодна водиченька,
Ой у полі криниченька,
Там холодна водиченька.

Ой там Роман воли пасе,
Катерина воду несе,
Ой там Роман воли пасе,
Катерина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати,
Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.

«Ой, Романе, моє серце,
Остав води хоч з відерце,
Ой, Романе, моє серце,
Остав води хоч з відерце.

В мене вода не літняя,
В мене мати не рідная,
В мене вода не літняя,
В мене мати не рідная.

Буде бити ще й лаяти,
Ще й Романом докоряти,
Буде бити ще й лаяти,
Ще й Романом докоряти».

Попід лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косить, (двічі)
Вітер тонкий голос носить. (двічі)

Кинув косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

– Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Вдова вміє шанувати. (двічі)

– Не дозволю вдову брати, (двічі)
Вміє вдова чарувати. (двічі)

Вчарувала мужа свого – (двічі)
Зачарує й сина мого. (двічі)

– А я чарів не боюся, (двічі)
Із вдовою одружуся. (двічі)