Цифровий архів фольклору

Кому воля, нам, братця, неволя,
Да ой да й довела любов до горя. (двічі)

Що із горя ніженьки не ходять,
А вой да й білі ручки ділечка не роблять. (двічі)

Світ головонці кружиться,
А вой да сизий орьол на плечах садиться. (двічі)

Сизий орел на плечах садиться,
А вой да й дівка орла питається: (двічі)

«Ой ти, орле сизокрилий,
А вой да скажи правду де мій милий. (двічі)

Шо мій милий на роботі,
А вой да на сахарному заводі». (двічі)

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Гей, тече річка невеличка понад слободою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Гей, іще ж води не набрала, стала постояла,
Гей за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Гей, біжить батько, біжить мати та й кричать: "Рятуйте!"
Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"

Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"
Гей, було тоді жалкувати, як була й маленька.

Гей, тоді б нада жалкувати, як була маленька,
Гей, а тепер як пожаліє сирая земелька.

Та ой не ходи ой, розкудрявче,
Ой коло мого же саду же,
Та й не топчи же, а й, розкудрявче, же,
Ой саду-виногра(ду).

Ой не для того та й сад садила,
Ой кого ж я любила же,
Ой задля того же ой поливала,
Ой кого цілува(ла).

Ой цілувала та й милувала,
Ой хорошого же парня,
Та й хорош парень та й розкудрявче же,
А в його кудрі в'ю(ться).

Ой він киває, та він моргає,
Ой дівку викликає же:
«Ой вийди, дівко, же, ой вийди же, красна,
Ой на нове криле(чко).

Ой вийди, дівко, та й вийди, красна
Ой на нове крилечко же,
Та й промов, дівко же, ой промов, красна,
Ой хоть одно слове(чко)».

Та ой ходила ой дівчинонька по садочку,
Підколола ой білу ножку на трісочку. (двічі)

Ой болить моя біла ножка, болить больно,
Ходив козак ой до дівчини так недовго. (двічі)

Ой ходив козак та й до дівчини три годочки,
А дівчині а й здалося три деньочки. (двічі)

Ой забирають та й миленького у солдати,
Та й не вспіла ой дівчинонька розпитати. (двічі)

Ой розпитати:
"Ой чи мені заміж іти чи гуляти?". (двічі)

Ой гуляй-гуляй, дівчинонько, як гуляла,
Чеши, чеши та й русу косу, як чесала. (двічі)

Чеши, чеши русу косу, як чесала,
Та не стели постіль білу, як ти слала. (двічі)

Бо він твою постіль білу перемаже,
Ходитиме, любитиме - всім розкаже. (двічі)

Бо він твою постіль білу перетопче,
Ходитиме, любитиме – та й не схоче. (двічі)

Та й стояв явір ой над водою, на воду схилився,
Та й на козака ой незгодонька, козак зажурився. (двічі)

Ой не хилися, ой ти, яворе, ще ж ти зелененький,
Ой не журися, ой козаченько, ти ще молоденький. (двічі)

Та ой як мені не хилитися? Вода корінь....

Тече річка невеличка понад осокою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою. - двічі

Іще води не набрала, стала, постояла,
Гей, за козаком зажурилась та й у воду впала. - двічі

Біжать люди рятувати, та й кричать: "Рятуйте!",
Гей, а дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте! - двічі

Хоть жалкуйте, не жалкуйте, така моя доля,
Гей, полюбила козаченька, при місяцю стоя. - двічі

Не я його полюбила, полюбила мати,
Гей, тільки мені повеліла на рушничок стати. - двічі

Один дала, другий дала, на третьому стала,
Гей, а четвертим білесеньким рученьки зв'язала." - двічі

Ой коли той вечір та й повечоріє,
Коли мій миленький та й до мене прийде?

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
До того віконця, де спати лягати.

Спатоньки лягала, правдоньки питала,
Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?

Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш, та й не признаєсся.

І ходити буду, і любити буду,
По правді признаюсь, сватати не буду.

Єсть у мене жінка, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, похожі на мене.

Ще й діточко двоє, чорнові обоє,
Ріжуть моє серце на четверо двоє.

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова й трава й на косу й налягає.

Шовкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, де моя й миленькая?

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною й сльозою.

Умивається дрібною й сльозою,
Витирається шовковою хустиною.

Посіяла й огірочки близько над водою,
Сама й буду поливати дрібною сльозо(ю). (двічі)

Ростіть, ростіть, огирочки, в чотирі листочки,
Не бачила миленького чотирі годо(чки). (двічі)

А на п’ятий побачила, як череду гнала,
Не сказала й «добрий вечір», бо мати стоя(ла). (двічі)

Бо мати стояла, а батько дивився,
Не посміла сказать «здраствуй", шоб не насвари(вся). (двічі)

Ой на горі цигани стояли.

Цигани стояли,
А між тими та й циганами
Циганка воріжка.

Циганка воріжка,
Та й до тії та й циганочки
Дівчина ходила.

Дівчина ходила,
Ой вона ж тую та й циганочку
Вірненько просила.

Вірненько просила:
«Ой циганочко та й воріженько,
Вольни мою волю.

Вольни мою волю,
Ой та й причаруй та й миленького,
Шоб гуляв зо мною.

Шоб гуляв зо мною».
А циганочка та й воріженька
Воленьку вольнила.

Воленьку вольнила,
Та й одрізала та й русу косу
Та й перепалила.

Та й перепалила,
А й вона того та й козаченька
Взяла й напоїла.

Ой летів орел та через море,
Та й подай мо…, ой подай море пити.

Ой подай море же пити, ой,
Ой горе ж тому коза…, ой козакові
Та й на чужби…, а й на чужбині жити.

Ой на чужбині жити, ой,
Та й ішов козак доро…, та й дорогою
Та й ой сів на, ой-ой сів на могилі.

Та ой сів на могилі, ой,
Та й сидячи на, ой на могилі
Ой сорочку, ой сорочку латає.

Ой сорочку й латає, ой,
Ой прийшла к йому дівчи…, ой дівчинонька
Та й стиха й про…, ой стиха же промовляє.

Та стиха промовляє, ой:
«Ой скажи, скажи коза…, ой козаченько
Та що сього…, ой що сьогодні за день?

Ой що сьогодні за день, ой?».
«Ой а сьогодні субо…, ой суботонька
Ой а завтра, ой а завтра неділя.

Ой а завтра неділя, ой!».
«Ой чого ж в тебе коза…, ой козаченько
Та й сорочка, та й сорочка не біла?.

Та й сорочка не біла, ой?".
«Ой не біла та й не біла, та не буде біла,
Мати стара, сестра мала, дівчина далеко.»

Ой не ходи, та й розкудрявче, біля мого саду
Та й не топчи, розкудрявче, саду-виногра(ду). (двічі)

Не для тебе сад садила, кого я любила же,
Не для тебе поливала, кого целува(ла). (двічі)

Целувала, милувала, холостого парня же,
Холостой парень гуляє, кудрі завива(є). (двічі)

Кудрі руси, брови чорні, глаза розвесьолі же,
Он киває, он моргає, дєвку визива(є): (двічі)

"Вийди, дєвка, вийди, красна, на нове крилечко же,
Промов, дєвка, промов, красна, хоч одне слове(чко)". (двічі)

Чого й, милий, припав пилом, чи метелицею,
Шо милий припав пилом чи метелицею?

Чи метелицею,
Чом не ходиш ти до мене чи й ой вулицею? (двічі)

Тію вулицею,
Топчи, топчи, доріженьку ж, а й я ширшу прополю. (двічі)

А я ширшу прополю,
Проміж тими доріжками ж клен-дерева насадю. (двічі)

Клен-дерева насадю,
Рости, рости, клен-дерево ж, а я й буду поливать. (двічі)

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Як приїхав ой мой миленький з поля,
Та як прив'язав коня й до забора.

Та й прив'язав ой коня й до забора,
Та й сам заплакав, край коника стоя.

Сам заплакав, ой край коника стоя,
Та й нещаслива нам, коню, дорога.

Нещаслива ой нам, коню ж, дорога,
Та й засватана дівчинонька й моя.

Мені й, Господи, ой суботи діждати,
Ой пошлю й людей дівчини й сватати.

Пощлю людей ой дівчини сватати,
Та й а сам піду під вікном слухати.

(Ой що буде дівчина казати,
А дівчина по світлоньці ходе,

... свої білі ручки ломить,
Та все до батенька говорить.

Порадь мені, батеньку, що людям сказати?
Ой чи йти заміж, чи осені діждати?)