Цифровий архів фольклору

Ой сів пугач на могилі, та й крикнув він: "Пугу!"
Ой ще й серце козацькеє а й не збоїться тугу.

Наші шаблі поржавіли, мушкети без курків,
А й ще й серце козацькеє а й не збоїться турків.

Панували на Вкраїні, а тепер не будем,
Того щастя, тії слави повік не забудем!

Запорожці-козаки, годі пить-гуляти,
Годі пить-гуляти,
Іде турок на Вкраїну з нами воювати,
Гей, нуте, хлопці, до зброї!

Вдаримо з гаківниць, вдаримо з гармати,
Вдаримо з гармати,
А чи пан, чи пропав - двічі не вмирати,
Гей, нуте, хлопці, до зброї!

Нам поможе Святий Бог ще й Пречиста Мати,
Ще й Пречиста Мати,
А чи пан, чи пропав - двічі не вмирати,
Гей, нуте, хлопці, до зброї!

Ой гук, мати, гук, де козаки йдуть,
Ой щасливая та й доріженька, куди вони йдуть. (двічі)

Куди вони йдуть, там гори гудуть,
Ой під білою та березою отамана ждуть. (двічі)

Ой у полі а криниченька же
Ой на чотирі зво(ди).

На чотирі зводи.
Ой там напували а три козаки же
Ой воронії ко(ні).

Воронії коні.
Та й ісписали, ой змалювали же
А й дівці чорнії бро(ви).

Дівці чорні брови.
Один пише та й на бумазі же,
А другий на кита(йці).

Другий на китайці.
А третий каже: "Та передайте же,
Ой дівчині-коха(нці).

Дівчині-коханці.
Нехай вона знає же,
Та й з другим не гуля(є).

3 другим не гуляє.
Ой нехай вона чує же,
З другим не ночу(є)".

Ой на горі сухой дуб (двічі)
Та ще й бєла бєрьоза. (двічі)

Із-под бєлай бєрьози (двічі)
Ой вада пратєкає. (двічі)

Ой нєльзя ж коню воду піть, (двічі)
Бо (й) вада ключєвая. (двічі)

Та й нєльзя мужу жену біть,(двічі)
Бо (й) жена маладая. (двічі)

Як устану я раненько,
Та й умиюся біленько, ей!
Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця.

Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця,
Проти ясного сонця,
Виглядати чорноморця.

Чорноморець не сам іде,
Дев’ятеро конів веде, ей!
На десятім вороному, ей!
Сам в жупані голубому.

Я думала він додому,
Він поїхав до Дунаю, ей!
Там став коней напувати, ей!
Стала хвиля воду гнати.

Став він коней напувати,
Стала хвиля воду гнати, ей!
Стала хвиля воду гнати, ей!
Чорноморець потопати.

Чорноморець потопає,
Та й на милую гукає, ей!
Ратуй, ратуй, моя мила, ей!
Коли вірно любила.

Ой, рада б я ратувати,
Так не вмію я плавати, ей!
Якби човен та весельце, ей!
Рятувала б тебе, серце.

Поки людей ізібрала,
Чорноморця утеряла, ей!
Поки люди ізішлися, ей!
Чорноморець утопився.

Пливи, пливи за водою,
Остаюся я вдовою, ей!
Пливи, пливи річечками, ей!
Остаюся з діточками.

Пливи, пливи річечками,
Остаюся з діточками,
Пливи, пливи вузенькими, ей,
Остаюся з маленькими!

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Ой, орьол, ти орьол, ти таваришу мой,
Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко. (двічі)

Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко,
Чи не був(и) ти, орьол, над моєю (й) стороной. (двічі)

Чи не був ти, орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя (й) дєточка за мной? (двічі)

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається. (двічі)

Чогось мені та й дрімається,
Ой да конь вороной спотикається.

Конь вороной спотикається,
Ої да як пущу я коня й у долину.

Як пущу я коня й у долину,
Ої да й а сам ляжу спати на часину.

Й а спав не спав ні час, ні годину,
Ої да пришла к йому молода дівчина:

"Встань, козаче, годі тобі спати,
Ої да прийшли турки, турки воювати.

Прийшли турки, турки воювати,
Хотят коня, коня твого з собой взяти.

Хотят коня, коня твого взяти,
А твою головку хотять зарубати".

Ой гук, мати, гук, де козаки йдуть,
Ой веселая та й доріженька, куди вони йдуть. (двічі)

А вони ідуть під рясні дуби,
Та й чекаючи та й отамана, поради й собі. (двічі)

«Отамане, брате, вже й час настає,
Да й уже наше да й товариство коней сідлає!». (двічі)

Ой на горі огонь горить, під горою козак лежить,
Дарі-да, під горою козак лежить.

Накрив личко китайкою, червоною нагайкою,
Дарі-да, червоною нагайкою.

– Біжи, коню, дорогою, широкою столбовою,
Дарі-да, широкою столбовою.

Ударь, коню, копитами, вийде мати, розпитає,
Дарі-да, вийде мати, розпитає.
…

Ой зіма, зіма, ти холодная,
Та й не зморозь мєня, та й ще й мого коня.

З походу йдучи, коня ведучи,
Ой, та й коня ведучи, ой зброю несучи.

Зброя ти моя, зброя ясная,
Ой, та й доля ти моя, ой рознещасная.

Як жена мужа зненавиділа,
Ой, та й повела й у сад, та й зарізала.

Не зарізала, та й замучила,
Ой, та й протів серденька та й не влучила.

(Прийшла додому, сіла за столом,
Пише пером, каже словом.

Горе, Боже, з таким мужем жить,
А ще гірше, як такого нєт.

Ой піду я в сад, та й візьму назад,
Уставай, милой, та й ходім домой.

Бо уже ж ти в саду та й належався,
Різних пташечок та й наслухавася.
Красних яблучок та й накушався.)

Шумить, гуде сосновонька,
Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удівонька,
Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удіво(нька).

Та вона плаче, ще й ридає,
Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях поглядає,
Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях погляда(є).

Битим шляхим чумаки йдуть,
Битим шляхим чумаки йдуть, мого мужа коня ведуть,
Битим шляхом чумаки йдуть, мого мужа коня ве(дуть).

Та ведуть коня, ще й сідельце,
Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє серце,
Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє се(рце).

Та й стояв явір ой над водою, на воду схилився,
Та й на козака ой незгодонька, козак зажурився. (двічі)

Ой не хилися, ой ти, яворе, ще ж ти зелененький,
Ой не журися, ой козаченько, ти ще молоденький. (двічі)

Та ой як мені не хилитися? Вода корінь....

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)

Недобрая годинонька була, як матуся свого сина й била,
Й а син неньці ой покорився, ой у ніженьки ой уклонився,
"За що ж мене, ой моя мати, би(ла)?"

"Як будеш ти мене, мати, бити, та й піду я на чужину жити,
А й піду я на чужину, ой там я же молод та й не загину,
А я ж молод, ой парень не жона(тий)."

"Ой вернися, мій сину, вернися, та в голубий жупан одягнися,
А й нехай я подивлюся, ой слізоньками ой умиюся,
Чи є кращий ой козак на Вкраї(ні)?"

Виходила всі тьомні лужечки, витоптала круті бережечки,
Та й не найшла ой сина свого, ой тільки найшла ой слідок його,
Де дитина ой рідна походи(ла).

"Ой зорву я кленовий листочок, та й накрию синовой слідочок,
Що б і пташки ой не літали, ой щоб зозулі та й не кували,
Синового ой сліду ж не топта(ли)."

Ой на горі там сосонка,
Ой на горі там соснонька, там стояла дівчинонька. (двічі)

Вона плакала-ридала, (двічі)
Вона плакала-ридала, на шлях битий поглядала. (двічі)

Битим шляхом козаки йдут, (двічі)
Битим шляхом козаки йдут, з-під милого коня ведут. (двічі)

Ой ти, коню сивогривій, (двічі)
Ой ти, коню сивогривій, де ж мій милий чорнобривій? (двічі)

Там твій милий ранєн лежит, (двічі)
Там твій милий ранєн лежит, правой ручкой шаблю держе. (двічі)

А лєвою воду носе, (двічі)
А лєвою воду носе, товариша свого просе. (двічі)

Ти, товаришу, мій брате, (двічі)
Ти, товаришу, мій брате, напиши письмо до хати. (двічі)

(Ой рад би я написати, (двічі)
Ой рад би я написати, так не вмію я читати. (двічі)

Возьми, мати, піску жменю, (двічі)
Возьми, мати, піску жменю та посій же на каменю. (двічі)

Як той пісок з камня зійде, (двічі),
Як твой пісок з камня зійде, то твій синок з войни прийде. (двічі)

Нема піску, нема сходу, (двічі)
Нема піску, нема сходу, нема сина із походу. (двічі)

За вгородом,
За вгородом нам случилася біда. (двічі)

Там убито,
Там убито же молодого же козака. (двічі)

Схоронили,
Схоронили же край широкой долини. (двічі)

Насипали,
Насипали же високую же могилу. (двічі)

Посадили,
Посадили же червоную же калину. (двічі)

Ой у яру та й криниця ж, ой на чотирі ж зводи.

На чотирі зводи,
Та й напували та й три козаки же, ой ворониї ж ко(ні).

Ворониї коні,
Та й списали та й змалювали же, ой дівці чо.., ох і чорні бро(ви).

Дівці чорні брови,
Та й один пише, а й на бумазі же, а й другий на.., ох і на китай(ці).

Другий на китайці,
Та й третій каже: «Та й передаймо ой дівчині, ох і та й кохан(ці)».

Дівчині коханці,
А я дівчина та й воду ж брала же, ой руту й по.., ох і полива(ла).

Руту поливала,
Та й вона собі та й козаченька же, ой в гості за.., ох і зазива(ла).