Цифровий архів фольклору

Годі тобі, та й зозуленько, ой годі ж кувати,
Да прийди, сядеш коло мене – шось маю ж сказа(ти). (двічі)

Ой чи будеш, та й дівчинонько, за мною ж журиться,
А як я ж сяду та й поїду в чужий край жени(ться)? (двічі)

Ой не буду, та й козаченьку, їй-Богу ж, не буду,
Ой ти за гору, я за другу, про тебе й забуд(у). (двічі)

Як виїхав та й козаченько за нові ж ворота,
А й а дівчину не бере ні сон, та й ні робот(а). (двічі)

(Як виїхав та й козаченько за жовтії піски,
Ой оглянеться назад себе, біжить посол пішки.

"Ой вернися, та й козаченько, матуся вмирає!",
"Ой не вернуся, бо спізнюся, нехай Бог приймає!"

"Ой вернися, та й козаченько, дівчина вмирає!"
"Ой треба швидше коня гнати, щоб живу й застати!")

Закувала зозуленька в саду на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один козак коня веде, другий козак в'яже, гей,
Третій стоїть під віконцем, "добрий вечір" каже, гей,
Третій стоїть під віконцем, "добрий вечір" каже.

Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди, дочка й гарна, дай хоч подивиться, гей,
Кажуть люди, дочка гарна, дай хоч подивиться.

Кружка в сінях, вода в хаті, піди та й напийся, гей,
Дочка в хаті у світлиці, піди подивися, гей,
Дочка в хаті у світлиці, піди подивися.

Не холодна вода в тебе, не хочу я пити, гей,
Не хороша дочка в тебе, піду до вдовиці (не хочу дивиться), гей,
Не хороша дочка в тебе, піду до вдовиці (не хочу дивиться).

Не для тебе, вражий сину, криницю копала,
Не для тебе, вражий сину, я дочку кохала, гей,
Не для тебе, вражий сину, я дочку кохала.

Ой, орьол, ти орьол, ти таваришу мой,
Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко. (двічі)

Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко,
Чи не був(и) ти, орьол, над моєю (й) стороной. (двічі)

Чи не був ти, орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя (й) дєточка за мной? (двічі)

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається. (двічі)

Ой тихий Дунай, та тихий Дунай а й бережечки зносить,
Та молоденький та й козаченько командіра просить. (двічі).

Ой командіру, а рідний брате, а й одпусти додому
Та й скучила, та й змарніла дівчина за мною.

Чогось мені та й дрімається,
Ой да конь вороной спотикається.

Конь вороной спотикається,
Ої да як пущу я коня й у долину.

Як пущу я коня й у долину,
Ої да й а сам ляжу спати на часину.

Й а спав не спав ні час, ні годину,
Ої да пришла к йому молода дівчина:

"Встань, козаче, годі тобі спати,
Ої да прийшли турки, турки воювати.

Прийшли турки, турки воювати,
Хотят коня, коня твого з собой взяти.

Хотят коня, коня твого взяти,
А твою головку хотять зарубати".

Недобрая годинонька була, як матуся свого сина й била,
Й а син неньці ой покорився, ой у ніженьки ой уклонився,
"За що ж мене, ой моя мати, би(ла)?"

"Як будеш ти мене, мати, бити, та й піду я на чужину жити,
А й піду я на чужину, ой там я же молод та й не загину,
А я ж молод, ой парень не жона(тий)."

"Ой вернися, мій сину, вернися, та в голубий жупан одягнися,
А й нехай я подивлюся, ой слізоньками ой умиюся,
Чи є кращий ой козак на Вкраї(ні)?"

Виходила всі тьомні лужечки, витоптала круті бережечки,
Та й не найшла ой сина свого, ой тільки найшла ой слідок його,
Де дитина ой рідна походи(ла).

"Ой зорву я кленовий листочок, та й накрию синовой слідочок,
Що б і пташки ой не літали, ой щоб зозулі та й не кували,
Синового ой сліду ж не топта(ли)."

Ой у яру та й криниця ж, ой на чотирі ж зводи.

На чотирі зводи,
Та й напували та й три козаки же, ой ворониї ж ко(ні).

Ворониї коні,
Та й списали та й змалювали же, ой дівці чо.., ох і чорні бро(ви).

Дівці чорні брови,
Та й один пише, а й на бумазі же, а й другий на.., ох і на китай(ці).

Другий на китайці,
Та й третій каже: «Та й передаймо ой дівчині, ох і та й кохан(ці)».

Дівчині коханці,
А я дівчина та й воду ж брала же, ой руту й по.., ох і полива(ла).

Руту поливала,
Та й вона собі та й козаченька же, ой в гості за.., ох і зазива(ла).

Поїхав козак та й через байрак, на коника схилився,
А й за ним, за ним отець, матуся: «Синочок, вернися!». (двічі)

«Не вернуся я, матуся моя, поїду на Вкраїну,
В мене кінь вороний, а я сам молодий, надіюсь не загину». (двічі)

Ой з-за гір, з-за гір та вилітав сокіл, а з-за хутора вилітало два.

Вилітало два та й один одного братом назива:

«Ой ти, брат сокіл, та високо літав, високо літав, шо ж ти там видав?»

«Ой видав я там зелені жита, а в тому житі козака вбито.

А вбито його не теперечка, проросла трава крізь реберечка.»

Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито. (двічі)

Ой убито, вбито, завезено в жито,
Червоною китайкою личенько накрито. (двічі)

Ой прийшла дівчина з карими очима,
Та й підняла китайочку, та й заголосила. (двічі)

(- Чи ти, милой, впився? Чи з коника вбився?
Чи за мною, молодою, дуже зажурився? (двічі)

Я, мила, не впився, і з коня не вбився,
За тобою, молодою, дуже зажурився!) (двічі)

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

Ой гук, мати, гук, де козаки йдуть,
Ой веселая та й доріженька, куди вони йдуть. (двічі)

А вони ідуть під рясні дуби,
Та й чекаючи та й отамана, поради й собі. (двічі)

«Отамане, брате, вже й час настає,
Да й уже наше да й товариство коней сідлає!». (двічі)

Ой на горі там сосонка,
Ой на горі там соснонька, там стояла дівчинонька. (двічі)

Вона плакала-ридала, (двічі)
Вона плакала-ридала, на шлях битий поглядала. (двічі)

Битим шляхом козаки йдут, (двічі)
Битим шляхом козаки йдут, з-під милого коня ведут. (двічі)

Ой ти, коню сивогривій, (двічі)
Ой ти, коню сивогривій, де ж мій милий чорнобривій? (двічі)

Там твій милий ранєн лежит, (двічі)
Там твій милий ранєн лежит, правой ручкой шаблю держе. (двічі)

А лєвою воду носе, (двічі)
А лєвою воду носе, товариша свого просе. (двічі)

Ти, товаришу, мій брате, (двічі)
Ти, товаришу, мій брате, напиши письмо до хати. (двічі)

(Ой рад би я написати, (двічі)
Ой рад би я написати, так не вмію я читати. (двічі)

Возьми, мати, піску жменю, (двічі)
Возьми, мати, піску жменю та посій же на каменю. (двічі)

Як той пісок з камня зійде, (двічі),
Як твой пісок з камня зійде, то твій синок з войни прийде. (двічі)

Нема піску, нема сходу, (двічі)
Нема піску, нема сходу, нема сина із походу. (двічі)

Годі тобі, та й зозуленько по саду літати,
А й прийди, сядеш коло мене - щось маю сказа(ти).(двічі)

Чи не будеш та й дівчинонько за мною журиться,
А й як я сяду та й поїду в чужий край жени(ться)?(двічі)

("Ой не буду, та й козаченько, їй-Богу, не буду,
Ой ти за гору, я за другу, про тебе забуду".)

Як виїхав та й козаченько за нові ворота,
А й не бере та й дівчиноньки ні сон, ні робо(та).(двічі)

(Як виїхав та й козаченько за жовтії піски,
Ой оглянеться назад себе, біжить посол пішки.

"Ой вернися, та й козаченько, матуся вмирає!",
"Ой не вернуся, бо спізнюся, нехай Бог приймає!"

"Ой вернися, та й козаченько, дівчина вмирає!"
"Ой треба швидше коня гнати, щоб живу й застати!")

Та й забєлєли снєжки,
Та й по битой дорожке,
та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Та й заболєло тєло,
Ой солдатськоє бєло,
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Та й ніхто не заплаче
По солдатському тєлу,
А й ні брат, ні сестра.

Та й ні брат, ні сестра,
Та хіба той заплаче
По солдатському тєлу,
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Та й, товаришу вірний,
Ой ти, братіку рідний,
Та й либонь я помру.

Та й либонь я помру,
Та й зроби мєні, брате,
Ой, вірний товаришу,
Та з клен-дерва ой труну.

Та з клен-дерва труну,
Та й нашо тобі, брате,
Та з клен-дерва (взяти,
Та в дубовій лежати).

Ой розвивайся ой да сухий дубе, та завтра мороз буде,
Ой собирайся та й некрутику та сьодні же похід буде.

"Та й я морозу ой да й не боюся, та січас розів’юся,
Ой я й походу же та й не боюся, та завтра ж уберуся!".

Та вбираннячко, нове сіделечко, та ше й кінь вороненький,
Та й виїжжає же та й з України та й некрут(и) молоденький.

Та виїжжавши, шапочку й знявши, та низенько уклонився:
"Ой прощавайте же, та сусідоньки, та й може я з ким(и) сварився!".

Та хоч сварився ой да не сварився, та лиш би помирився,
Та як виїхав(и) та й на шлях(и) битий та слізоньками вмився.

«Ой поливайте ой да шлях-доріжку, та шоб не курилася,
Ой розважайте же ой стару неньку, та шоб не журилася».

«Ой поливали ой та шлях-доріжку, та й куриться дуже,
Ой розважали же ой стару неньку, та й журиться дуже".

Закувала зозуленька в сінях на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один іде, коня веде, другий козак в'яже, гей,
Третій стоїть під віконцем, "добрий вечір" каже.

Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди - дівка гарна, дозволь подивиться.

Вода в сінях у кадушці, візьми та й напийся, гей,
Сидить дівка у світлиці, піди подивися.

Ой на горі огонь горить, під горою козак лежить,
Дарі-да, під горою козак лежить.

Накрив личко китайкою, червоною нагайкою,
Дарі-да, червоною нагайкою.

– Біжи, коню, дорогою, широкою столбовою,
Дарі-да, широкою столбовою.

Ударь, коню, копитами, вийде батько, розсідлає,
Дарі-да, вийде батько, розсідлає.

Вийде батько,розсідлає, вийде мати, розпитає,
Дарі-да, вийде мати, розпитає.

Скажи, коню вороненький, де мій синок молоденький?
Дарі-да, де мій синок молоденький?

Не плач, мати, не журися, а вже ж твій синок оженився,
Дарі-да, а вже ж твій синок оженився.

Взяв же собі паняночку в чистім полі земляночку,
Дарі-да, в чистім полі земляночку.

Взяв же собі за жіночку в чистім полі могилочку,
Дарі-да, в чистім полі могилочку.

Ой як сяду край віконця й протів ясного сонця,
Протів ясного сонця й виглядати чорноморця.

Чорноморець з поля їде, шестеро коней веде,
На сьомому вороному й у жупані голубому.

На сьомому вороному й у жупані голубому,
Не поїхав він додому, а поїхав...

Став він коней напувати, стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорноморець став втопати.

Чорноморець потопає та й на милую гукає:
"Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила!".

"Ой рада б я рятувати, так не вмію я плавати!",
"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!".

"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!",
Поки люди ізійшлися, чорноморець утопився.