Та забєлєли снєжки

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

Забєлєлі снєжки, забєлєли бєли,
Та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Заболєло тєло козацкоє ж бєло
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Товаришу-брате, вірний товаришу,
Ой скоро я й умру.

Та й скоро я й помру,
Зроби мені, брате, вірний товаришу,
Ой з клен-дерева труну.

Та й з клен-дерева й труну,
Ой де ж тобі, брате, вірний товаришу,
А й з клен-дерева й узять?

Та забєлєли снєжки,
Ой по битой дорожкє,
Ой по крутой горє.

Ой по крутий горі, да ой,
Та ніхто не заплаче,
Ой ні батько, ні мати,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат, ні сестра, да ой,
Та хіба ж той заплаче,
Ой запечалиться,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат, ні сестра, да ой,
Ти товаришу вірний,
Ой ти братіку рідний,
Ой скоро ж я й помру.

Ой скоро ж я й помру, да ой…

Забєлєли снєжки, забєлєли бєли
Та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Помирає тєло солдатськоє бєло
Та в чужой сторонє.

Та й чужой сторонє,
Ніхто й не заплаче по бєлому тєлу
Та й по солдатському.

Та й по солдатському,
Тільки зажурився та й запечалився
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Товаришу вірний, ти, братіку рідний,
Та скоро я й помру.

Та й скоро я й помру,
Зроби мєні, брате, вірний товаришу,
Та з клен-дерева й труну.

Та й з клен-дерева й труну,
Ой де ж тобі, брате, вірний товаришу,
Та клен-дерева узять?

Та й забілєли й снєжки,
Ой по битой дорожкє й,
Ой по крутой горє(ей).

Ой по крутой горє да ей,
Та й помирає же тєло,
Ой козацькоє же бєло й,
Ой в чужой сторонє(ей).

Із-за гір, з-за гір та вилітав сокіл,
А із-за терна вилітало два.

А із-за терна та вилітало два,
Сокіл сокіла братом назива.

Ой, ти брат, сокіл та високо літав,
А скажи, брате, що ти там видав?

Ой, я там видав зелене жито,
А в зеленім житі козака вбито.

Ой, вбито, вбито та не теперечки,
Ой, проросла трава крізь реберечка.

(А над козаком три ластівочки,
Три ластівочки, три голубочки,
Де мати плаче – річечка біжить,
Де сестра плаче – криниця стоїть,
Де мила плаче – там роси нема.)

Сидів голуб на берьозі,
А мой милой на конє,
Ой помер, помер мой мильонок,
В чужой, дальньой сторонє.

В чужой дальньой сторонє, ох,
Не журися же, моя мила,
Не здихай так тяжело.

Не здихай так тяжело,
Ох і як же тобі дружка й жалко,
Забувай січас його.

Забувай січас його,
Ох і я дружка не забуду,
Пока скроються мої глаза.

Пока скроються ж мої глаза,
Ох і серце кров'ю же оболлється,
Грудь сов'яне ж як трава.

Грудь сов'яне й як трава,
Грудь сов'яне ж, ще й посохне,
Не розцвєтєт нєкогда.

Не розцвєтєт нєкогда,
Ох і я по кладвищі гуляла,
Не боялася ж нічєго.

Не боялася нічєго,
Ох і а чого мнє здєсь бояться,
Здєсь мой милой схороньон.

Здєсь мой милой схороньон,
Ох і на йом памятнік тяжолой,
В дев’яносто ж сємь пудов.
(Ще й облито серебром.)

В дев’яносто ж сємь пудов,
…