Ой як сяду край віконця

Ой як сяду край віконця й протів ясного сонця,
Протів ясного сонця й виглядати чорноморця.

Чорноморець з поля їде, шестеро коней веде,
На сьомому вороному й у жупані голубому.

На сьомому вороному й у жупані голубому,
Не поїхав він додому, а поїхав...

Став він коней напувати, стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорноморець став втопати.

Чорноморець потопає та й на милую гукає:
"Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила!".

"Ой рада б я рятувати, так не вмію я плавати!",
"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!".

"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!",
Поки люди ізійшлися, чорноморець утопився.