My dear, and I'm yours

...
Почему ви, гармоніст, ні з ким не гуляєте?

А в нашого гармоніста кучерява голова,
Яку шапку не надіне – то велика, то мала!

А я свою бабку замотав у тряпку,
Полівав єйо вадой, штоб била молодой.

А я свою суперницю та й не б’ю, не лаю,
А я своїй суперниці чихотки желаю!

Милий дєлав чудеса, улетєл у небеса,
Яйця висохли з морозу і одпала ковбаса!

А я свою суперницю поведу під мельницю,
У кадушку головой, шоб остався милой мой.

Я по кладбищі ходила, каблуками стукала,
Родну маміньку будила, мамінька не слушала.

Как надєну піджачок, дев’яносто пувичок,
За те мене милой бросив, шо назвала «дурачок»!

Как надєну рябу юбку, рябую-розрябую,
Хто милого перелюбе – глаза повидряпую!

Ой, подруга дорога, давай дробі дробоньом,
У какой-нібудь роззяви ухажора отобйом!

Мамєнька ругаєтся, братішка заступляєтся:
«Пусть моя сестрьонушка любовью занімаєтся».

Ой, подружечка моя, ти моя, моя, моя,
Уговарівай мільонка, пускай ходіт до міня!

Меня мілий не целуєт, говоріт: «Потом, потом»,
Я іду – а он на пєчкє трєніруєтся с катом!

Ой гудзь та петелька – ти великий, я маленька,
Я даю, даю, даю – не задєржіваю!
Ой давай, давай, давай - не задєржівай!

А ти дєдко мой, а я бабка твоя,
Не бій мене, не лай мене – шоб я гладка була! (двічі)

Палюбила я Хрущова, війшла б замуж за нєво,
Тв боюсь, вместо «того» кукуруза у нєво!

Полюбіла я Тітова, а Гагаріну дала,
Ощущеніє такоє, будто в космосє била!

Гармоніст пошов на ніз, а я удогонку,
Гармоніст поньос баян, а я самогонку!

Милий мой, а я твоя, где хотіш, дівай меня,
Хоч у карти проіграй, хоч товарищу отдай.

Я давала, всім давала, у саду на скамєєчке,
Не подумайте плохого – із кармана сємочки!

Ой яблучко, куда котісся?
Попадьош ти мнє в рот – не ворочайся!

А гармошку на окошко, гармоніста -- на кровать,
Подай, мамо, одіяло – гармоніста укривать.

В саду гуляла, труси знімала,
Кому давала – сама не знала!

Ой гармошка тянєтся, гармоніст наравиться!
Мені хочеться узнать, з ким він буде ночувать?

Якби ж мені не тини, ще й не перетинки,
Ходив би я до дівчини, ще й до Харитинки!

Якби ж мені не тини, ше й не перелази,
Ходив би я до дівчини по чотирі рази!

Якби ж мені не тини, ще й не густо коляк,
Ходив би я до дівчини – не боявся собак!

Ой летіла зозуленька та й стала кувати,
Ой підождіть, добрі люди, щось буду казати. (двічі)

Тиха вода - то свобода, панщиноньку гнала,
Та й загнала в ліса-дебра, щоби там пропала. (двічі)

А за нею біжать пани та й стали просити:
«Вернись, вернись, панщинонько, нам ні з чого жити! (двічі)

(Ми не вмієм жито жати, ані молотити,
Наші жінки – дітей глядіть, ні їсти варити.

Ой підемо у кошмоньку горілочки пити,
Туди, сюди по кишенях – нічим заплатити.

Ой підемо в пиварню та й пивочка пити,
Сунув руку в кишеню – нічим заплатити».

А свобода отвічає: «Панщині не бувати,
Пора, пора, голотенькі, свої права мати».

Або ось така частушка. Тоді, коли позабирали все у людей, коли був голодомор, коли все постягували в колгоспи і штучно зробили голод… Але люди все рівно якось, навіть ті, шо залишились в живих, завжди, мабуть, юмор спасав людей, особливо українських наших, моїх земляків. Ось така, наприклад, частушка:

Спасибі нашому вождю,
Не вчіняю, не мішу.
Замість зерна і муки –
Таргани та прусаки.

Нема зерна у коморі,
Пусто в хаті і надворі,
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.

Висить Сталін на стіні,
Мені усміхається:
“Не журися, молодице,
В комунізмі будеш жити.”

Криси й миші збунтувались,
Ніде зерна не зосталось,
Враз прохання написали
І до Сталіна послали:

“Батьку рідний, пощади,
І в тюрму нас посади.
Будем тобі помагать,
Усіх ворогів народу
Будем разом догризать.”