And the wind blows on the grave

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да довела ж любов до горя.

Світ, голова ой кружитца,
Ой, да на плєчах же й арьол садітца,
Ой, да на плєчах же орьол садітца.

Ой, арьол ти, сизокрилий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий,
Ой, да скажи правдоньку, де ж мій милий?

(А твій милий на роботі,
Ой да у літєйному заводі.

Шо ж він робе, виробляє?
Ой, да мідні труби виливає.

Пішла слава по народу,
Та й на тую дівчину, що без роду.)

Козак уїжжяє, дівчинонька плаче:
«Куди їдеш, козаче? (двічі)
Козаче-соколе, возьми ж мене з собою,
На Вкраїну далеку». (двічі)

«Дівчинонька мила, що ж будем робити,
На Вкраїні далекій?» (двічі)
«Буду шити й прясти, зеленоє жито жати, тебе вірно кохати». (двічі)

«Дівчинонька мила, де будемо жити
На Вкраїні далекій?»
«В степу ж під вербою, якби, серденько, з тобою,
На Вкраїні далекій». (двічі)

«Дівчинонько мила, що ж будем ми їсти,
На Вкраїні далекій?»
«Сухарь із водою, якби, серденько, з тобою,
На Вкраїні далекій». (двічі)

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізни(вся).

Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізнився,
Та ой чого він опізнився? Та й що дома нема(є).

Та й що дома немає,
Та в чистім полі край Дунаю та й коня напува(є).

Та й в чистім полі край Дунаю та й коня напуває,
Та а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чу(є).

Та й а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чує,
Та десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).