Ой у полі дуб зелений

Зійди, зійди, місяченько, зійди з-за комо(ри),
А я з своєй миленькою трошки погово(рю). (двічі)

– Слухай, слухай, моя мила, шо буду казать,
Шо й не велить батько й мати тебе, бідну, брать. (двічі)

– Як не велить батько й мати мене, бідну, брать,
Поїзжай же на Вкраїну багачку шукать. (двічі)

– Ой проїхав я, дівчино, села й города,
Не знайшов я кращу тебе, як ти, сирота. (двічі)

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізни(вся).

Та й усі хлопці на вулиці, та й а мій опізнився,
Та ой чого він опізнився? Та й що дома нема(є).

Та й що дома немає,
Та в чистім полі край Дунаю та й коня напува(є).

Та й в чистім полі край Дунаю та й коня напуває,
Та а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чу(є).

Та й а кінь ірже, води не пʼє, та й доріженьку чує,
Та десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

На калині, на малині,
Колихала ж ой Марусина свого сина. (двічі)

Колихала й розмовляла,
Коло неї ж ой рута-мнята присов’яла. (двічі)

Присов’яла ще й засохла,
Чи я в тебе ж, ой моя ненько, недоросла? (двічі)

Недоросла, переросла,
Полюбила ж ой козаченька свого роста. (двічі)