When Lida was walking

Та й ходила та й Маруся по крутій горі,
Забачила же селезенька на тихій воді.

На тихій воді,
Пливи, пливи же, селезеньку, тихо й по воді.

Тихо й по воді,
Прибудь, прибудь, мій батенько, тепер й а к міні.

Тепер й а к міні,
Ой дай міні же порядочок, бідній сироті.

(Бідній сироті,
Ой рад би я, дитя моє, прибути к тобі,

Зліпилися карі очі навіки мої,

Насипали сирой землі на груди мої,

Розсипалися білі кості по сирій землі,

Ой поки ж я з кістоньками ой соберуся,

Та й на твоє весіллячко, доню, спізнюся.)

Ой летіла зозуленька через сад-діброву,
Виклювала пшениченьку, осталась полова. (двічі)

Ой що ж мені по полові, як зерна немає,
Ой що ж мені по родині, як мами немає. (двічі)

Ой що ж мені по родині, як рід веселиться,
На маминій могилоньці косарь накосився. (двічі)

Ой що ж мені по родині, що рід пʼє, гуляє,
На маминій могилоньці трава вилягає. (двічі)

Як піду я ой лугом-бережечком,
Понад Дунаєчком,
Та й найду я же те вино,
Що по воді же полягло.
Найду я.

Нащо мені те зелене вино,
Що по воді полягло,
Нащо мені.

Єсть у мене ой мій батенько
У раю,
Як Ісус Христос у раю,
Єсть у мене.