Та повій вітер та буйнесенький

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Не здихай, мила, так тяжко,
Не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
Та вой да серце же кров'ю же о…, ой оболльоться,
Грудь сов'яне же я..., ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Не здихай, мила, так тяжко,
Ой не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
А вой да серце же кров'ю же о…, ой обольоться,
Грудь сов'яне же я…, ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.