​Ой ти, мати моя, нерозсудливая

“Пусти ж мене, милий, в суботу ж по воду,
В суботу ж по воду аж до мого роду”. (двічі)

“Не пустю ж по воду аж до твого роду,
Бо мати й узнає про нашу незгоду”. (двічі)

“Як і буде ж питати, я буду ж мовчати,
А як жалко стане, я вийду із хати”. (двічі)

Я виходю з хати, а за мною мати,
А за мною мати та й стала питати: (двічі)

“Ой, чого ж ти, доню, така стара стала?
Ой, чого ж ти, доню, ходить перестала?” (двічі)

Ой, яка же я була, ой, яка же я стала,

Щоб я своїй ненці правди не сказала? (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,
Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой як піду я до сусіди за жорном,
Там сидить милий у сусіди за столом. (двічі)

Він п’є горілку хрустальовим стаканом,
Ще й накиває на милую кулаком. (двічі)

“Ой чи у тебе хліба-солі немає?
Ой що ж вона їх по сусідам шукає?” (двічі)

“Ой єсть у мене хліба-солі доволі,
Ой та й не маю розмовоньки з тобою”. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,

Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Котилася горошина від поля до моря,
Не вгадала моя мати, яка моя доля.

Мене мати шанувала, гулять не пускала,
Парубками гордовала, за нелюба дала.

А в нелюба гірка доля, гірше полиночку,
Сушить, в’ялить, ще й печалить бідну голівочку. (двічі)

Сушить, в’ялить, ще й печалить, як вітер билину,
Ніхто ж мене не пригорне, бідну сиротину.