Digital archive of folklore

У полі береза, у полі кудрява,
Та хто йде – не минає, ой березу лама(є). (двічі)

Та хто йде – не минає, березу ж ламає,
Та й горе (ж) тому жити, ой хто пари не ма(є). (двічі)

Та горе ж тому жити, хто пари не має,
А ще гірше тому, ой хто по дві коха(є). (двічі)

Світає-дняє, милого ж немає,
А вже світ біленький, як прийшов мій миленьк(ий). (двічі)

Прийшов він до хати, сам лягає спати,
До стіни очима, а до мене плечим(а). (двічі)

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)

І на горі ярмарок, під горою ярмарок,
Дід бабу продає ー ніхто грошей не дає. (двічі)

«Ой дід ти ж мені, сива твоя борода,
Чо ж ти мене не продав, як я була молода?» (двічі)

«Ой бабко моя, ти моя голубка,
Тим я тебе не продав, що ти була любка!» (двічі)

Сяк-так до вечіра буду жить,
А ввечері мій миленький прибіжить.

А я йому й усю правду скажу,
Через кого на вулицю не хожу.

Через Ваню, через купчика,

Через сивого голубчика.

Приїжжає мій миленький уночі,
А я лежу молоденька на пічі.

«Ой чого ж ти, моя мила так лежиш,
Ой чого ж ти на вулицю не біжиш?»

Якби ж мені сякий-такий шкабур був,
(Шоб мені кусочок хліба роздобув).

(Ну, це як баби вже сміються на другий день на свадьбі).

(Ой що то за шум) учинився,
Що й комар та й на мусі оженився. (двічі)

Та взяв собі жінку невеличку,
Що не вміє шити-прясти чоловічку. (двічі)

Що не вміє шити-прясти, ще й варити,
Що не вміє з комариком добре жити. (двічі)

«Я ж тебе, Галю, не лаю, я ж у тебе, Галю, питаю,
Ой чи були гості у мойому домі, у мойому домі без мене?» (двічі)

«Був Іванко, був і Омелько,
Та й ще те Михайло, мале шкандибайло, був у мене молодої без тебе». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж у тебе правди питаю,
А що їли ж гості у мойому домі, у мойому домі без мене?»

«З’їв Омелько індюка, а Іванко гусака,
А оце Михайло, мале шкандибайло, з’їв у мене молодої голуба». (двічі)

«Я ж тебе, Галю, не лаю, я ж у тебе правди питаю,
А що пили гості у мойому домі, у мойому домі без мене?»

«Пив Омелько горілку, а Іванко наливку,
А оце Михайло, мале шкандибайло, пив у мене молодої конячок». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж у тебе, жінко, питаю,
А де спали гості у мойому домі, у мойому домі без мене?» (двічі)

«Спав Омелько під столом, а Іванко за столом,
А оте Михайло, мале шкандибайло, спав у мене молодої під боком». (двічі)

(Щоб чоловіки жінок не кидали самих!)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе, жінко, питаю,
Які були гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Був Микита із села, старий шпендель з хутора,
Командир Михайло, главний запєвайло, главний запєвайло, з города». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тіки питаю,
А що пили гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Пив Микита самогон, старий шпендель перегон,
Командир Михайло, главний запєвайло, пив зі мною молодою коньячок». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тіки питаю,
А шо їли гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Їв Микита гусака, старий шпендель утака,
Командір Михайло, главний запєвайло, їв зі мною молодою індюка». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тільки питаю,
А де спали гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Спав Микита за столом, старий шпендель під столом,
Командір Михайло, главний запєвайло, спав зі мною молодою під бочком». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе предупреждаю,
Щоб не було гостей у моєму домі, у моєму домі без мєня». (двічі)

Ой вербо, вербо, де ж ти зросла,
Що твоє листячко й вода знесла?

Ой знесла, знесла, тиха й вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду замуж не рік, не два.

А піду замуж аж п’ятого,
За п’яниченьку, проклятого.

А кажуть люди, що він не п’є,
Він щовечора із корчми йде.

А мій милий вареничків хоче,
А мій милий вареничків хоче.
«Навари, милая, навари, милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!
Навари, милая, навари, милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Та й дров же нема, милий мій миленький,
Та й дров же нема, голубе сивенький!»
«Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!
Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Та й сили ж нема, милий мій миленький,
Та й сили ж нема, голубе сивенький!»
«Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!
Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!»

«А з ким будеш доживать, милий мій миленький?
А з ким будеш доживати, голубе сивенький?»
«Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!
Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Вареничків наварю, милий мій миленький,
Вареничків наварю, голубе сивенький!»
«Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, уха-ха моя, чорнобривая!
Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, уха-ха моя, чорнобривая!»

Ой там на точку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам. (двічі)

Із лик матузок ізв’язала, взяла свого милого налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало тогувальних, як наїхало покупальних,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала я, подумала: «З грішьми треба носиться, а з коньми треба возиться,
А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він до мене знадобиться». (двічі)

Він насіє й наоре, не для кого, для мене,
«Ти ж мій милий серденько, пожалію я тебе». (двічі)

Била жінка мужика,
Пішла позивати,
Присудили мужикові
Ще жінку прохати, (двічі)
Ще, ще, ще, ще,ще, ще, ще,
Ще жінку прохати.

Прости ж мене, моя мила,
Що ти мене била,
Куплю тобі цебер меду,
Коновочку пива. (двічі)

А од пива болить спина,
А од меду голова,
Купи мені горілочки,
Щоб весела я була,
Щоб, щоб, щоб, щоб, щоб, щоб, щоб,
Щоб весела я була.

Ой ти, мати моя, нерозсудливая,
Оддала же ти мене, де велика сімʼя.

А велика сімʼя вся вечерять сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду. (двічі)

По водицю я йшла, як голубка гула,
А відтіль же я йшла, умивалася.

А відтіль же я йшла, умивалася,
Своїм білим рукавом утиралася.

Як доходю до двора – вилітає змія,
Ой змія же ти, змія, що говорить сімʼя? (двічі)

А сім'я говорить, мати сина бранить,
Мати сина бранить, що він жінку не вчить.

Та била жінка мужика,
Пошла позивати,
Присудили мужикові
Ше й жінку, ше й жінку, ше й жінку прохати. (двічі)

«Прости мені, моя мила,
Що ти мене била,
Куплю тобі шахан меду,
Карнавочку, карнавочку, карнавочку пива!». (двічі)

«Та вже й от пива болить спина,
От меду - голова,
Купи мені горілочки,
Шоб весела, шоб весела, шоб весела я була!». (двічі)

На горі берьоза, ой на горі кудрява,
Ой хто йде, не минає, берьозу лама(є). (двічі)

Хто йде, не минає – березу ламає,
Ой горе тому жити, шо жінки не ма(є). (двічі)

Горе тому жити, шо жінки не має,
А й а ще найгіркіше, хто дві-три коха(є). (двічі)

Вийду за ворота – травка зеленіє,
Ой за хорошим мужом жінка молоді(є). (двічі)

За хорошим мужом жінка молодіє,
За розсукиним сином з личенька марні(є). (двічі)

Побреду, побреду по коліна в лободу, - двічі
Та до тії дівчини, що хороша на виду. – двічі

Хорошая дівчина хорошого стану, - двічі
А хто ж мене ж любить буде, як я перестану. – двічі

Ненька віри не йняла, за нелюба віддала, – двічі
Вона ж мені приказала, щоб я його шанувала. – двічі

А я його шаную, як собаку рудую, – двічі
На припоні припинала, макогоном поганяла. – двічі

Привʼязала до стола, а він зуби вишкиря, – двічі
Вишкирь, вишкирь, сукин сину, поки найду хворостину. – двічі

Хворостини не знайшла, та й одсердилася, – двічі
Вона ж мого (Я на свого) миленького змилосердилася. – двічі

Ой гарна я, гарна, як тая горлиця, (двічі)
А за мной хлопці йшли гей-гой, (двічі)
А за мной йшли хлопці, як дощові хмари.

Ой піду ж до кума, поки куми нема, (двічі)
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна,
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна.

А в нашого Яна викопана яма, (двічі)
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна,
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна.

А в полі й береза, а в полі же кудрява,
Та хто йде - не минає же, березу й ламає. (двічі)

Хто йде - не минає, березу ламає,
Та й горе тому й жити, хто жінки же не має. (двічі)

Горе тому жити, хто жінки не має,
Та іще найгоріше й, хто дві-три кохає. (двічі)

Вийду за ворота й, трава зеленіє,
Та й за харошим мужом жина й молодіє. (двічі)

За харошим мужом жина молодіє,
За розсукиним сином з личенька й марніє. (двічі)

Ой верба, верба й кудрявая,
Хто же тобі, верба, ой кудрі завив?

Завила мені ой густа лоза,
Мені з миленьким ой не злагода.

Ой пропив коня та й вороного,
Та вертається ой по другого.

А я ж, молода, й протів його,
Несу таляра ой золотого.

Несу таляра ой золотого,
Викупить коня ой вороного.

Ой не раз, не два та викупала,
Крізь віконечко ой утікала.

Крізь віконечко ой утікала,
В вишневім саду ой ночувала.

В вишневім саду ночувала,
Різних пташечок ой вислухала.

Що соловейко все тьох та й тьох.
Котяться сльози ой як той горох.

А зозулина ой куку, куку,
За що я терплю ой таку муку?

А в нас ныня, а в нас ныня,
А в нас ныня да худыя времена. (дважды)

Полюбила, полюбила,
Полюбила нявестушка деверя. (дважды)

А в деверя, а в деверя,
А в деверя да рявнивая жена. (дважды)

Рявнивая, рявнивая,
Рявнивая, шолудивая, коростовая. (дважды)

Не пуская, не пуская,
Не пуская на улицу погулять. (дважды)

А хоть пустя, а хоть пустя,
А хоть пустя, пригрустя его (дважды)

Иди, мужа, иди, мужа,
Иди, мужа, не барись, не барись. (дважды)

Худой славы, худой славы,
Худой славы не бярись, не бярись. (дважды)

Худа ой слава, худа ой слава,
Худа славушка неправдушка. (дважды)

Та Марусина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю го(нить).

А Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силой ожени(ла).

А мати сина силой оженила,
На третій день невістку суди(ла).

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене чим жінку кара(ти).

"Та іди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії ві(шки).

А купи, сину, дротяну нагайку
Та й бий, синку, з вечера до ра(нку)".

А що з вечера коморя гриміла,
А з-пів ночі мила одубі(ла).

"Ой ти ж, мати, порадниця в хаті,
А порадила чим жінку кара(ти).

Ой порадила чим жінку карати,
Порадь мене де жінку схова(ти)".

"А й зорви, сину, в коморі мостовину
Та й поховай чужую дити(ну)".