Пусти ж мене, милий

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,
Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой як піду я до сусіди за жорном,
Там сидить милий у сусіди за столом. (двічі)

Він п’є горілку хрустальовим стаканом,
Ще й накиває на милую кулаком. (двічі)

“Ой чи у тебе хліба-солі немає?
Ой що ж вона їх по сусідам шукає?” (двічі)

“Ой єсть у мене хліба-солі доволі,
Ой та й не маю розмовоньки з тобою”. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,

Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла? (двічі)

Ой знесла, знесла ж тиха вода,
А я ж молода, як ягода. (двічі)

Я молодая, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два. (двічі)

А піду заміж аж п’ятого,
За того п’яницю проклятого. (двічі)

… ніченька, все він п’є та п’є,
Прийде додомоньку мене він б’є. (двічі)

Ой кукушечка, все ж і ку та й ку,
За що я терпля таку муку? (двічі)

А соловеєчко все ж тьох та тьох,
Котяться сльозоньки, як той горох. (двічі)

Як послала мати льон із поля брати,
Не вибереш льону, й не приходь додому. (двічі)

Вона брала, брала, не довибирала,
До схід сонця вона тополею стала. (двічі)

“Ой, мамо ж, мамо, що то за причина,
Що на нашім полі виросла ж тополя?” (двічі)

“Ой, сину, мій сину, візьми топорину,
Та й зрубай же, сину, в полі тополину”. (двічі)

Як ударив він раз – вона зазвеніла,
Як ударив другий – вона говорила. (двічі)

Як ударив другий – вона говорила:
“Не рубай же мене, я – твоя ж дружина!” (двічі)

“Ой. мамо ж, ти мамо, що ти наробила,
Що ти моїх діток та й посиротила?” (двічі)