Digital archive of folklore

Ой ти, мати моя, нерозсудливая,
Оддала же ти мене, де велика сімʼя.

А велика сімʼя вся вечерять сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду. (двічі)

По водицю я йшла, як голубка гула,
А відтіль же я йшла, умивалася.

А відтіль же я йшла, умивалася,
Своїм білим рукавом утиралася.

Як доходю до двора – вилітає змія,
Ой змія же ти, змія, що говорить сімʼя? (двічі)

А сім'я говорить, мати сина бранить,
Мати сина бранить, що він жінку не вчить.

Пливе човен та води повен,
Та й накрився листом, та й накрився листом,та й накрився листом.

Іде козак та до дівчини,
З кучерявим чубом, з кучерявим чубом, з кучерявим чубом.

“Ой не хвастай, та козаченько,
Кучерявим чубом, кучерявим чубом, кучерявим чубом.

Бо як вийдеш та на улицю,
Вся челядь сміється, вся челядь сміється, вся челядь сміється”.

“Ой не хвастай та дівчинонько,
Червоним намистом, червоним намистом, червоним намистом.

Намисто порветься, намисто порветься, намисто порветься”.

По той бік гора, по той бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила й зоря.

Ой то й не зоря, дівчина моя,
З новенькими ой да й відерцями по воду й пішла.

“Дівчино моя, напій же коня,
З рубленої ой да криниченьки, з повного й відра!”

“Козаченько мій, якби я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла!” (двічі)

“Дівчино моя, сідай на коня,
Та й поїдем у чистеє поле до мого й двора! (двічі)

А в мого двора нема ні кола,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла!” (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила.

Нема його, та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”.

Росла одну, росла ж другу, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя.

Не сама я полюбила, полюбила й мати,
Вона ж мені приказала рушники подати.

А четвертим, білесеньким, рученьки зв'язала.(двічі)

Ой я маю чорні брови, маю карі очі!
Чом же ти мене, козаченьку, любити не хочеш?”

“Якщо хочеш, дівчинонько, щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок, щоб добре ходити!”

“Ой якби я, козаченько, свої майстри мала,
Я би тобі через ярок місток збудувала.

Збудувала б я й дубовий, щоб добре ходити,
Посадила б калиноньку, щоб вірно любити.

Прийди, прийди, мій миленький, звечора до мене,
Зготувала моя ненька вечерю для тебе.

Посідаєм вечеряти за столи кленові,
Та будемо дивитися в кого які брови!” (двічі)

Шуміла ліщина, шумів темний гай, (двічі)
Вродливу дівчину козак покохав.

“Якщо ж ти бажаєш моєї краси, (двічі)
Візьми в мами серце, мені принеси!”

Три дня і три ночі козак сумував, (двічі)
Четвертої ночі він серце виймав.

Як вийняв він серце, упав та й лежить, (двічі)
А мамине серце за сином болить.

“Вставай же, синочку, вставай, не лежи,
Бери моє серце, дівчині неси!”

Прийшов до дівчини, низенько вклонивсь, (двічі)
“Чого ж ти бажала, того я й добивсь!”

“Козаче, соколе, що ж ти наробив? (двічі)
Я пожартувала – ти неньку згубив!”

Шуміла ліщина, шумів темний гай, (двічі)
Вродливу дівчину козак покидав.

…там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана седить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти в мене зіронька одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повернулось, багато декого нема,
Усі дівчата заміж вийшли, а ти чого сидиш одна?”.

“Не хочу, матінко, старого, бо він не парочка мені,
Як віддаси ж мене за нього, так лучше згнить в сирій землі!”. (двічі)

Ой у зеленому гаю стелиться полем туман,
Ой там під білой березой козак з дівчиной гуляв. (двічі)

Вони гуляли, гуляли, до їх циганка прийшла,
“Дай мені красную лєнту, правду скажу тобі я.

Якщо не даєш червону, то подаруй голубу,
Милий тебе вже не любить, він вже кохає другу”. (двічі)

“А я циганам не вірю, милий кохає мене,
Вийди, циганко, із гаю, бачить не хочу тебе”.

Циганка із гаю не вийшла, стала собі на краю,
Чує, як дівчина плаче, плаче у темнім гаю. (двічі)

Ой у зеленому гаю стелиться полем туман,
Козак з дівчиной гуляли, тепер гуляє він сам. (двічі)

Ой, у полі, в полі Василь сіно косить,
Молода дівчина дитину приносить. (двічі)

Василю, Василю, візьми ж ти дитину,
А якщо не візьмеш, то під косу кину.

Бросив Василь косу, бросив додолоньку,
Взяв собі дитину, пішов додомоньку. (двічі)

Йде Василь додому, йде та й поспішає,
А за ним дівчина сльози проливає. (двічі)

“Мамко ж моя, мамко, случилась причина,
В полі на покосі лежала дитина”. (двічі)

“Не журися, синку, якось воно буде,
Через три годочки помічниця буде”. (двічі)

“Мамо ж моя, мамо, та не одна причина,
Стоїть за дверима молода дівчина”. (двічі)

“Бери ж її, синку, та й веди до хати,
Буде тобі жінка, а дитяті – мати”. (двічі)

Ой у полі, в полі Василь сіно косить,
Молода дружина вечерять приносить. (двічі)

Гнала наливочку, зливала в медочок,
Глянула в віконце: “Їде мій синочок! (двічі)

Їде мій синочок, а з ним і дружина,
Будуть в мене гості, вся моя родина!

Будуть в мене гості горілочку пити,
А я сяду з сином, буду говорити!”

“Скажи мені, синку, хто ж тобі миліший?
А ще скажи правду, хто тобі рідніший?” (двічі)

“Мила мені жінка, бо моя дружина,
А ще рідна теща, що жінку гляділа. (двічі)

А ти ж, рідна мати, мусиш вибачати,
А як слово скажеш, то вигоню з хати!” (двічі)

“А я ж, мій синочок, семеро гляділа,
Та нікого з хати вас не вигонила.

Гляділа й по двоє, гляділа й по троє,
А ти ж, мій синочок, не хочеш одної!” (двічі)

Гнала наливочку, зливала в медочок,
Глянула в віконце – поїхав синочок.

Поїхав синочок, а з ним і дружина,
Осталася мати як в полі билина. (двічі)

Ой дівчата ріднії, ви мої подруженьки,
Щось листів від милого не було давно,
А сьогодні вдосвіта, ще зоря не сходила,
Прилітає леленько-голуб у вікно.

Крильцями тріпощиться, що б це провіщалося?
А між тими крильцями славна новина,

Пише милий здалеку буквами виликими,
Що вже днями-тижнями скінчиться війна.
Пише милий здалеку буквами виликими,
Що вже днями-тижнями скінчиться війна.

Жди мене по зелену, по світлу, по ясному,
Будемо разом в березі слухать соловʼя,
Будем разом житечко в пишні копи ставляти,
Те, що ти посіяла, милая моя.
Будем разом житечко в пишні копи ставляти,
Те, що ти посіяла, милая моя.

Ой дівчата ріднії, що сказать? – не відаю,
Ви мої подруженьки, сестри ж ви мої,
Нумо в поле вольнеє, буйнеє, широкеє,
Зустрічать соколиків нам буде видніш.
Нумо в поле вольнеє, буйнеє, широкеє,
Зустрічать соколиків буде там видніш.

Ой там, на торжку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам.

Із лик мотузок ізвязала, взяла свого милого, налигала.
Та й повела на базарь, до терниці привʼязала. (двічі)

Як наїхало покупальниць, як наїхало торгувальниць,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать.

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба взяти:
Пару коней вороних ще й сто рублів золотих. (двічі)

А я стала, подумала:“З кіньми треба колотиться, а з грошима треба носиться,
А мій милий, чорнобривий, до роботи не лінивий, він для мене знадобиться. (двічі)

Він посіє й пооре, не для кого – все для мене,
Ой, мій милий, серденько, пожалію я тебе. (двічі)

Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зіму зімувався, що й не розвивався?

Зімував я зіму, зімував я другу,
Зімував я в лузі на калині та й не розвивався. (двічі)

Ой синку мій, синку, синку мій миленький,
Де ж ти, синку, цю нічку ночував, що й не роззувався?

Ночував я й нічку, ночував я й другу,
Ночував я у тії вдовиці, що сватати буду. (двічі)

Ішов козак потайком, ішов козак потайком,
До дівчини, серденько, вечерком. (двічі)

“Ой дівчино, відчини, ой дівчино, відчини,
Своє, моє серденько звесели”. (двічі)

“Ой не буду відчинять, ой не буду відчинять,
Бо ти будеш, серденько, жартувать”. (двічі)

“Ой не буду, не буду, ой не буду, не буду,
Пожартую трішечки та й піду”. (двічі)

Жартували до зорі, жартували до зорі,
Поки стало виднесенько на дворі. (двічі)

Ой мій милий вареничків хоче, ой мій милий вареничків хоче.
“Навари, милая, навари, милая, навари, у-ха-ха, моя чорнобривая!”. (двічі)

“Та дров вже нема, милий мій, миленький, та дров вже нема, голуб мій сизенький!”,
“Нарубай, милая, нарубай, милая, нарубай, у-ха-ха, моя чорнобривая!”.

“Та сили ж нема, милий мій, миленький, та сили же нема, голуб мій сизенький!”,
“Помирай, милая, помирай, милая, помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая!”. (двічі)

“А з ким будеш доживать, милий мій, миленький? А з ким будеш доживать, голуб мій сизенький?”,
“Із кумой, милая, із кумой, милая, із кумой, у-ха-ха, моя чорнобривая!”. (двічі)

“Так ходімо ж додому, милий мій, миленький, вареничків наварю, голуб мій сизенький!”,
“Не балуй, милая, не балуй, милая, не балуй, у-ха-ха, моя чорнобривая!”. (двічі)

Ой чий то кінь стоїть, та й сива гривонька?
Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

Не так та дівчина, як біле личенько,
Подай же, дівчино, подай же, гарная, на коня рученьку.

Дівчина підійшла, рученьку подала,
Ой лучче б я була, ой лучче б я була, кохання не знала.

Кохання, кохання з вечора до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)

Ой у полі на горбочку, де нескошена трава,
Там стояло три тополі, похилилася одна. (двічі)

Ой у полі на горбочку, де нескошена трава,
Там стояло три дівчини, і з них плакала одна.

“Ой подружко дорогая, що я тобі попрошу,
Помири мене із милим, а я тобі заплачу”. (двічі)

“Ой подружко, дорогая, я не буду вас мирить,
Я й сама на його гляну, в мене серце заболить”. (двічі)

Ой у полі три тополі, похилилася одна,
Парувалось там дві парі, розставалася одна. (двічі)

Несе Галя воду, коромисло гнеться,
За нею Іванко як барвінок вʼється. (двічі)

“Галю ж моя, Галю, дай води напиться,
Ти така хороша, дай хоч подивиться?”.

“Вода у ставочку, скільки хоч, напийся,
Я буду в садочку, приди, подивися”. (двічі)

“Прийшов у садочок, зозуля кувала,
А ти ж мене, Галю, та й не шанувала”.

“Стелися, барвінку, буду поливати,
Вернися, Іванку, буду шанувати”. (двічі)

Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав,

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, там соловейко щебетав. (двічі)

Ой у зеленому садочку козак дівчину вговоряв,

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, козак дівчину вговоряв.

“Ой ти дівчино, чорнобровая, ой чи підеш ти за мене?

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, ох чи ти підеш за мене?”

“Моя матуся тебе знає, ти той козак, що все гуля,

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, ти той козак, що все гуля”.

“А я матусі не злякаюсь, якщо з тобою покохаюсь!

Тіві-тіві-тіві, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох, якщо з тобою покохаюсь!” (двічі)

Їванко, Їванко, з того боку ярку, з того боку ярку,
Прийшла б до тебе я, прийшла б до тебе я – вода знесла кладку. (двічі)

Їванку, вечерком прийди, прийди тайком, прийди до нас тайком,
Я дам тобі знати, коли вийдуть із хати, і батько, і мати.

На плоті солома, не йди – старі дома, не йди – старі дома,
А як буде сіно, а як буде сіно – тоді приходь сміло.

Іванко, Їванко, прийшла б до тебе я, прийшла б до тебе я,
Кладочка тоненька, вода холодненька, а я молоденька. (двічі)

Ой на горі два дубки, ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки, та й звелися до купки.

Вітер дуба хитає, вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає, хитає, козак дівку питає.

“Ой дівчино, чия ти? Ой дівчино, чия ти?
Ой дівчино, чия ти, чия ти, а чи вийдеш гуляти?”.

“Ой не питай чия я, ой не питай чия я,
Ой не питай чия я, чия я, вийдеш ти – та й вийду я!”. (двічі)

“А я в батька один син, а я в батька один син,
А я в батька один син, один син, погуляти – хоч би з ким!”.

“А я донька мамчина, а я донька мамчина,
А я донька мамчина, мамчина, цілуватись навчена”. (двічі)

Ой на горі два дубки, ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки, та й звелися до купки.