​Ой у зеленому гаю

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила.

Нема його, та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”.

Росла одну, росла ж другу, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя.

Не сама я полюбила, полюбила й мати,
Вона ж мені приказала рушники подати.

А четвертим, білесеньким, рученьки зв'язала.(двічі)

…там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана седить. (двічі)

“Ой доню, доню, моя доню, ти в мене зіронька одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повернулось, багато декого нема,
Усі дівчата заміж вийшли, а ти чого сидиш одна?”.

“Не хочу, матінко, старого, бо він не парочка мені,
Як віддаси ж мене за нього, так лучше згнить в сирій землі!”. (двічі)

Шуміла ліщина, шумів темний гай, (двічі)
Вродливу дівчину козак покохав.

“Якщо ж ти бажаєш моєї краси, (двічі)
Візьми в мами серце, мені принеси!”

Три дня і три ночі козак сумував, (двічі)
Четвертої ночі він серце виймав.

Як вийняв він серце, упав та й лежить, (двічі)
А мамине серце за сином болить.

“Вставай же, синочку, вставай, не лежи,
Бери моє серце, дівчині неси!”

Прийшов до дівчини, низенько вклонивсь, (двічі)
“Чого ж ти бажала, того я й добивсь!”

“Козаче, соколе, що ж ти наробив? (двічі)
Я пожартувала – ти неньку згубив!”

Шуміла ліщина, шумів темний гай, (двічі)
Вродливу дівчину козак покидав.