Коли помираєш, милий мій дружечку?

Прихожу я додому, трохи був п’яненький,
Та й до жінки з кулаком кинувсь, мов дурненький. (двічі)

«Чого, – кажу, – губи дмеш, чого сердисся,
Чом до мене не говориш, не повернисся?». (двічі)

Закінчила жінка прясти, як ухвате днище,
А я з хати та й утік прямо на горіще. (двічі)

Як тікав же я знадвору та й потіг драбину,
Бо якби була догнала – повредила спину. (двічі)

А в неділю рано-вранці піч жінка топила,
Та й із сиром вареників собі наварила. (двічі)

Дала ж мені вареничок, винесла знадвору,
Наколола на рогач, подала нагору. (двічі)

Дала ж мені вареничок, ще й дві варяниці,
А третьою навкидя вдарила по пиці. (двічі)

Може й вам кому прийдеться п’яному бувати,
Не займай своєї жінки, краще лягай спати. (двічі)

“Як піду я понад лугом, ну-да-я, ну-да-я,
Де мій милий оре плугом, рудая, рудая! (двічі)

Понесу я йому їсти, ну-да-я, ну-да-я,
Чи не скаже мені сісти?” рудая, рудая! (двічі)

“Що сидиш, чому не ореш? ну-да-я, ну-да-я,
Чом до мене не говориш?”, рудая, рудая! (двічі)

“А я сиджу та думаю, ну-да-я, ну-да-я,
Що рудую жінку маю, рудая, рудая!” (двічі)

Ой що ж це за шум учинився,
Що комарик та й на мусі оженився. (двічі)

Та й узяв собі жінку невеличку,
Що не вміє шити-прясти чоловічку. (двічі)

Полетів наш комар в чисте поле,
В чисте поле, во зелену діброву. (двічі)

Ой сів наш комар на дубочку,
Звісив свої ноженята на гілочку. (двічі)

Де не возьмися тут шура-бура,
Вона ж того комарика з дуба здула. (двічі)

Ой упав наш комар та й розбився,
Поламав руки-ноги, потрощився. (двічі)

Ой лежить наш комар та й не дише,
А над ним протокол врядник пише. (двічі)

Ой що ж це лежить за покойник?
Чи то пан, чи гетьман, чи полковник? (двічі)