Посадила рожу край вікна

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла? (двічі)

Ой знесла, знесла ж тиха вода,
А я ж молода, як ягода. (двічі)

Я молодая, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два. (двічі)

А піду заміж аж п’ятого,
За того п’яницю проклятого. (двічі)

… ніченька, все він п’є та п’є,
Прийде додомоньку мене він б’є. (двічі)

Ой кукушечка, все ж і ку та й ку,
За що я терпля таку муку? (двічі)

А соловеєчко все ж тьох та тьох,
Котяться сльозоньки, як той горох. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,
Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой як піду я до сусіди за жорном,
Там сидить милий у сусіди за столом. (двічі)

Він п’є горілку хрустальовим стаканом,
Ще й накиває на милую кулаком. (двічі)

“Ой чи у тебе хліба-солі немає?
Ой що ж вона їх по сусідам шукає?” (двічі)

“Ой єсть у мене хліба-солі доволі,
Ой та й не маю розмовоньки з тобою”. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,

Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)