Digital archive of folklore

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла?

Ой знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два.

А піду заміж аж п’ятого
За п’яниченьку проклятого.

А п’яниченька все п’є та п’є,
Прийде додому – лає та б’є.

Ой не раз, не два утікала,
В вишневім саду ночувала.

Соловей в саду все «тьох» та «тьох»,
Котяться сльози, як той горох.

А зозуленька: «ку-ку, ку-ку»,
За кого ж це я терплю муку?

Ой чи за отця, чи за неньку,
Ой чи за себе, молоденьку?

Ой не за отця, не за неньку,
Ой та й за себе, молоденьку.

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)

Як поїхав Халимон у поле й орати, (двічі)
Халимонова жена начала гуляти. (двічі)

Гуляла, гуляла та й не обпилася,
Наварила горщок каші, в поле потряслася.

Як начав же Халимон та жінку учити,
Запріг у борону, начав волочити. (двічі)

Випріг із борони та запріг у рало,
«Ой цоб, моя мила, ще й додому рано». (двічі)

Приїхали додому – велика калюжа,
Розсердилася жінка на мужа.

Розсердилася жінка на мужа,
Полізла ж на піч, як будто не здужа.

«Вставай, вставай, мила, я приніс же пива»,
«Ой цур тобі, пек, я не буду жива».

«Вставай, вставай, мила, я приніс горілки»,
«Ой цур тобі, пек, шукай собі жінки».

«Вставай, вставай, мила, я приніс дубину,
Ще й сукувату та на твою спину».

«Пошли тобі, Господи, здоров’ячко з неба,
Що ти догадався, чого ж міні треба».

Ой не ходи, ой розкудрявче, ой понад моїм садом,
Ой не топчи, ой да кучерявчик, ой саду й виногра(ду).

Сама садік ой да я кадила, ой сама й поливала,
Сама милого вой да любила, ой сама й целува(ла).

Целувала, ой да й милувала, ой харошого парня,
Ой харош парень, вой да харош бравий, ой тільки жи розбія(ка).

Харош парень, ой хароший бравий, ой тільки розбіяка,
Ой побив дівку, вой да побив красну, ой бізвинно напра(сно).

Побив дівку, ой да побив красну, ой бізвинно напрасно,
Ой нільзя дівці, вой да нільзя красній, ой за ворота вий(ти).

Нільзя дівці, нільзя красній, ой за ворота вийти,
Ой вийде дівка, ой вой да вийде красна ой на нове криле(чко).

Вийде дівко, ой да вийде красна, ой на нове крилечко,
Ой промов дівко, вой да промов, красна, ой хоч одно слове(чко).

Ой у полі криниця бездонна, (двічі)

А в криниці водиця холодна, (двічі)

А в козака дівчинонька одна. (двічі)

Їхав козак із Дону додому, (двічі)

Зустрів милу з дитям на порозі. (двічі)

“Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива. (двічі)

Чия в тебе на руках дитина?” (двічі)

“Була в мене циганочка вранці, (двічі)

Та й забула це дитя на лавці”. (двічі)

“Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, (двічі)

Що у тебе циганська дитина. (двічі)

У циганів дитина чорнява, (двічі)

А у тебе дитина білява”. (двічі)

“Ходім, милий, із сіней у хату, (двічі)

Буду тобі всю правду казати.(двічі)

Був у мене козак аж дві ночі, (двічі)

Він оставив свої карі очі”. (двічі)

Вийняв милий довгую нагайку (двічі)

Та бив милу з вечора до ранку. (двічі)

Що й на горі чорний ворон кряче,
На чужбині сиротина плаче.

Я ж недавно сиротою стала,
А багато горенька зазнала.
(Г)ох і багато горенька зазнал(а).

Ой та казали мині добри люди,
Пойди, дівко, замуж – легше тобі буде. (двічі)

(А я ж людям... волиньку ввольнила,
....
....бо спить милой на бєлой кроваті,
.....

Вставай, вставай сизой голубчик,
Вже твоє вмивання в вишневім садочку,
А втирання - рушник на кілочку,
Ой став милий з постелі вставати,
Стала його мила в вікно вилітати.
...
Ой чи ти моїх, мила, норовів не знаєш?
Ой якби я твої норовочки знала,
То б давно я в могилі лежала.)

Ой рано сонце сходить, а пізно заходе,
Що жонатий розпроклятий до дівчини хо(де). (двічі)

Ой не ходи ти до мене, та вбий свою жінку,
Тоді прийдеш ти до мене й на всю тьомну ні(чку). (двічі)

Як прийшов же він додому, начав жінку бити,
Його жінка, як голубка, начала проси(ти). (двічі)

«Не бий мене, мій миленький, я ще ж молоденька,
Подивися й у колиску, дитина й мане(нька)». (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Била мене мати з ночі, за Йванкові карі очі,
Ще й казала буде бити, щоб Іванка не любити. (двічі)

А я Йванка так любую, де зустріну, там цілую,
Ой, Іванко, серце моє, нема краще, чім нас двоє. (двічі)

Тече вода коло млина, – мамо моя, я не винна,
Ми з Іванком паровані, як орлята мальовані. (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Прихожу я додому, трохи був п’яненький,
Та й до жінки з кулаком кинувсь, мов дурненький. (двічі)

«Чого, – кажу, – губи дмеш, чого сердисся,
Чом до мене не говориш, не повернисся?». (двічі)

Закінчила жінка прясти, як ухвате днище,
А я з хати та й утік прямо на горіще. (двічі)

Як тікав же я знадвору та й потіг драбину,
Бо якби була догнала – повредила спину. (двічі)

А в неділю рано-вранці піч жінка топила,
Та й із сиром вареників собі наварила. (двічі)

Дала ж мені вареничок, винесла знадвору,
Наколола на рогач, подала нагору. (двічі)

Дала ж мені вареничок, ще й дві варяниці,
А третьою навкидя вдарила по пиці. (двічі)

Може й вам кому прийдеться п’яному бувати,
Не займай своєї жінки, краще лягай спати. (двічі)

Посадила рожу край вікна,
Ой мала я мужа, ой мала я мужа,
Ой мала я мужа пияка.

Нічого не робе, тільки пʼє,
Нічого не робе, тільки пʼє,
А прийде додому, додому він прийде,
А прийде додому – жінку бʼє.

“Ой не бийся, муже, не бий, не карай,
Ой не бийся, муже, не бий, не карай,
Бо тебе я кину, а сама уїду,
А сама уїду за Дунай!,
Бо тебе я кину, а сама уїду,
А сама уїду за Дунай!”.

“Ой вернися, жінко, додому,
Ой вернися, жінко, додому,
Бо дітоньки плачуть, вони їсти хочуть,
Горе міні жити самому!
Бо дітоньки плачуть, вони їсти хочуть,
Горе ж міні жити самому!”.

Як поїхав наш Іван,
В ліс по дрова, по бур’ян,
Ой да-на, ой да-на, да.
А він дрова не привіз,
Поламався в нього віз,
Ой да-на, ой да-на, да.

Не коліс, не ручиць,
Повна фура молодиць
Ой да-на, ой да-на, да.
Як став він їх рахувати,
По червінцу всім давати,
Ой да-на, ой да-на, да.

Осталося три червінци,
Купив хустку своїй жінци,
Ой да-на, ой да-на, да.
«Ну-ка, жінко, зав’яжись
Та й попові покажись,
Ой да-на, ой да-на, да».

Прийшла жінка од попа:
«Чоловіче, я слаба,
Ой да-на, ой да-на, да.
Болить в мене голова,
І коліно, і нога,
Ой да-на, ой да-на, да».

«Лягай, жінко, в подушки,
Я поїду по ліки,
Ой да-на, ой да-на, да».
Як поїхав у лісок,
(Наламав він) паличок,
Ой да-на, ой да-на, да.

Наламав він паличок
Для жінкиних литочок,
Ой да-на, ой да-на, да.
«Лягай, жінко, серед хати,
Буду тебе лікувати,
Ой да-на, ой да-на, да».

«Який дідько тебе вчив,
Щоб ти мене так лічив,
Ой да-на, ой да-на, да».
Учив мене молдаван,
Свою жінку лічив сам,
Ой да-на, ой да-на, да». (три останні рядки двічі)

Ой гарна я, гарна, як тая горлиця, (двічі)
А за мной хлопці йшли гей-гой, (двічі)
А за мной йшли хлопці, як дощові хмари.

Ой піду ж до кума, поки куми нема, (двічі)
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна,
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна.

А в нашого Яна викопана яма, (двічі)
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна,
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна.

Тихо-тихо на вулиці буде,
Коли милий з дороги прибуде.

Прибув милий, прибув чорнобривий,
Зустрів милу в сінях на порозі.

– Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива,
Чия в тебе й на руках дитина?

– Була в мене циганочка вранці,
Та й забула й дитину на лавці.

– Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина.

– Ходім, милий, із сіней і в хату ж,
Буду тобі усю правду казати.

Був у мене козак аж три ночі,
Він спокинув свої карі очі.

– Єсть у мене та й рідная мати,
Буде мені дитя доглядати.

Єсть у мене та й рідная мати,
Вона буде совіти давати.

«Бери, синку, дубовую палку,
Та й бий жінку звечора до ранку».

Та й по горі барвіночок слався,
А вдовин син розпивсь, розгуля(вся).

А вдовин син розпивсь, розгулявся,
Втоптав, зламав червону кали(ну).

Втоптав, зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку й Маруси(ну).

Ізвів з ума дівку Марусину,
Марусина по бережку же хо(де).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю же но(се).

А за нею вітер хвилю носе,
Марусина на хвилю ступи(ла).

Марусина на хвилю ступила,
Мати синка насильно жени(ла).

Мати синка насильно женила,
На другий день невістку судила.

На другий день невістку судила,
Сонливая, дрімлива неві(стка).

Сонливая, дрімлива невістка,
А ше й к тому не вміє роби(ти).

А ше к тому не вміє робити,
Ше й до мого сина говори(ти).

Ой там за горою та за крем’яною,
Не по правді жиє чоловік з жоною. (двічі)

Не по правді жиє, не по правді робе,
Свою жінку має, до другої ходе. (двічі)

Вона йому стелить постіль паперову,
Він її готує нагайку дротову. (двічі)

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла? (двічі)

Ой знесла, знесла ж тиха вода,
А я ж молода, як ягода. (двічі)

Я молодая, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два. (двічі)

А піду заміж аж п’ятого,
За того п’яницю проклятого. (двічі)

… ніченька, все він п’є та п’є,
Прийде додомоньку мене він б’є. (двічі)

Ой кукушечка, все ж і ку та й ку,
За що я терпля таку муку? (двічі)

А соловеєчко все ж тьох та тьох,
Котяться сльозоньки, як той горох. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,
Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Ой як піду я до сусіди за жорном,
Там сидить милий у сусіди за столом. (двічі)

Він п’є горілку хрустальовим стаканом,
Ще й накиває на милую кулаком. (двічі)

“Ой чи у тебе хліба-солі немає?
Ой що ж вона їх по сусідам шукає?” (двічі)

“Ой єсть у мене хліба-солі доволі,
Ой та й не маю розмовоньки з тобою”. (двічі)

Ой де б я, де б я з досадоньки пішла,

Ой де б я, де б я своє горе рознесла. (двічі)

Як прийшов я раз додому, та й був я п’яненький,
Та й до жінки з кулаками пристав, як дурненький.

Моя жінка коло печі галушки варила,
Як огріла кочергою, чуть мене не вбила.

Я від неї на горище та й ляду відкинув,
А моя моторна жінка прибрала драбину.

Я їй кажу: «Їсти хочу! Я ж коньки відкину,
Моя люба, дорогенька, постав же драбину».

А вона відповідає: «А мені начхати,
Будеш знати, дорогенький, як мене чіпати!

Отам будеш ти до ранку на горищі спати,
Будеш знати, як зі мною можна жартувати».

І з тих пір я, добрі люди, не буду брехати,
Як прийду додому п’яний, так лягаю спати.

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Розсердилась жінка та й на свого мужа. (двічі)

Розсердилась жінка та й на свого мужа,
Вилізла собі на піч та й лежить недужа. (двічі)

– Іди, чоловіче, від хати до хати,
Для своєї жінки та й ліки шукати. (двічі)

– Уставай-но, жінка, приніс тобі меду,
– Їй Богу, не встану, голівки не зведу. (двічі)

Вчили чоловіка та й добрії люди:
Візьми хворостину – здоровою буде. (двічі)

Запрягає чоловік рябую кобилу,
Та й поїхав він у ліс по ту хворостину. (двічі)

– Вставай, вставай, жінко, привіз хворостину,
На слабую голівоньку та (й) на твою спину. (двічі)

Жінка зразу встала, та як не лежала,
Обійняла чоловіка, та поцілувала. (двічі)

– Пошли ж тобі, муже, з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Помирилась жінка та із своїм мужем. (двічі)

Ой хотіла мене мати,
За музику заміж дати,
А з музики, як з маляра,
Ой, нема вдома господара.
А з музики, як з маляра,
Ой, нема вдома господара.

У неділю іде грати,
В понеділок ляже спати,
А в вівторок іде пити,
А в середу жінку бити.
Ай-йа-йа-йа, ой-йа-йа-йа,
Ой-йа-йа-йа, ой-йа-йа.

У четверг він прохмелився,
У п’ятницю знов напився,
А в суботу купить струни,
Та й на друге село суне.
А в суботу купить струни,
Та й на друге село суне.

Ой, дівчата, добре знайте,
Не йдіть заміж та гуляйте.
Не йдіть заміж за музика,
Ой бо не буде чоловіка.

Не йдіть заміж за музика,
Ой бо не буде чолові(ка).