Digital archive of folklore

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум ой на чу-, на чужу сторонку. (двічі)

А в чужій же сторононьки ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому ой співа, співа соловейко. (двічі)

Як зірву я ж з рози квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до мо-, аж до мого роду. (двічі)

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати та й стала, та й стала журиться. (двічі)

Ой чого ж ти, з рози квітка, на воді зівʼяла?
Ой чого ж ти, моя доню, ой така, така стара стала? (двічі)

Ой одно мене зсушило – дитина малая,
А друге мене зсушило – ой свекру-, свекруха лихая. (двічі)

Гей на, гей на горі та й женці жнуть,
Гей на, гей на горі та й женці жнуть,
А попід горою, яром-долиною козаки йдуть.
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть.

Попереду Дорошенко,
Попереду Дорошенко,
Веде своє військо, військо запорізьке, хорошеньке.
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть.

А по-, а позаду Сагайдачний,
А по-, а позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний.
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть.

А та, а та жінка не годиться,
А та, а та жінка й не годиться,
А тютюн та люлька козаку в дорозі пригодиться.
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть.

Коло млина в кременині зацвіла калина,
Захотіла в саду спати молода дівчи(на).

Ой де ж вона захотіла? Межі яблонями,
Мала вона розмовоньку з трьома козака(ми).

Піють півні, піють другі, а курка сокоче,
Кличе мати вечеряти, а дочка не хо(че).

“Ой вечеряй, стара мати, що ти наварила,
Бо вже ж міні, молодої, вечеря неми(ла)”.

Пішли хлопці понад садом, почали співати,
А дівчині жалко стало, почала плака(ти).

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбили козаченька, при місяці сто(я).

Ни я ж його полюбила, полюбила мати,
Вона мені повеліла рушнички дава(ти).

Дала один, дала другий, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки вʼяза(ла). (двічі)

Зійди, зійди, місяченько, та й зайди опять,
“Вийди, вийди, дівчинонька, маю що сказать. (двічі)

Вийди, вийди, дівчинонька, маю що сказать,
Бо ни велить батько й мати тебе, бідну, брать!”. (двічі)

“Як ни велять, та й не нада, не наполягай,
А іди ж, ти, на Вкраїну іншої шукай!”. (двічі)

Не знайшов собі такої, як ти, сирота!”. (двічі)

Посадила рожу край вікна,
Ой мала я мужа, ой мала я мужа,
Ой мала я мужа пияка.

Нічого не робе, тільки пʼє,
Нічого не робе, тільки пʼє,
А прийде додому, додому він прийде,
А прийде додому – жінку бʼє.

“Ой не бийся, муже, не бий, не карай,
Ой не бийся, муже, не бий, не карай,
Бо тебе я кину, а сама уїду,
А сама уїду за Дунай!,
Бо тебе я кину, а сама уїду,
А сама уїду за Дунай!”.

“Ой вернися, жінко, додому,
Ой вернися, жінко, додому,
Бо дітоньки плачуть, вони їсти хочуть,
Горе міні жити самому!
Бо дітоньки плачуть, вони їсти хочуть,
Горе ж міні жити самому!”.

Їхали козаки із Дону додому,
Підманули Галю, забрали з собою.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Підманули Галю, забрали з собо(ю).

Їдьмо, Галю, з нами, з нами козаками,
Краще тобі буде, ніж в рідної мами.
Ой, ти Галю, Галя молодая,
Краще тобі буде, ніж в рідної ма(ми).

Їхали козаки степами-лісами,
Привʼязали Галю до сосни косами.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Привʼязали Галю до сосни коса(ми).

Привʼязали Галю до сосни косами,
Підпалили сосну обома краями,
Ой, ти Галю, Галя молодая,
Підпалили сосну обома края(ми).

Сосна догоряє, Галя промовляє:
“А хто дочок має, нехай науча(є).

А хто дочок має, нехай науча(є).
Гулять на вулицю нехай (ночами) не пускає!”
Ой, ти Галю, Галя молодая,
Гулять на вулицю нехай не пуска(є).

Обізвався козак: “Я в полі ночую,
Галін голосочок здалека почую”.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Галін голосочок здалека почу(ю).

Обізвався другий, у полі пахає,
“Галін голосочок здалека впізнаю”.
Ой, ти Галю, Галя молодая,
Галін голосочок здалека впізна(ю).

Ни тучки, ни хмарки, дрібний дощ іде,
Козак до дівчини щовечера йде.

Козак до дівчини ой щовечора йде,
“Добрий вечір!” каже, ще й ручку дає.

“Добрий вечір!” каже, ще й ручку дає,
Марусина, серце, порадуй мене!

Марусина, серце, порадуй мене,
Чи мині женитись, чи ждати тебе?”.

“Ой женись, козаче, тобі вже пора,
А я погуляю, бо ще й молода!”.

На другую весну калина цвіла,
Осталась Маруся та ще й не сама.

Поза лугом зелененьким,
Поза лугом зелененьким,
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала,
Вона брала, вибирала,
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косить,
Там Василько сіно косить,
Тонкий голос переносить. (двічі)

Бросив косу додолоньку,
Бросив косу додолоньку,
А сам пішов додомоньку. (двічі)

“Дозволь, мати, вдову взяти,
Дозволь, мати, вдову взяти,
Буду я її кохати”. (двічі)

“Не дозволю вдову брати,
Не дозволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати”. (двічі)

Розпрягайте, хлопці, коней та лягайте спочивать,
А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать. (двічі)

Копав, копав криниченьку у зеленому саду,
Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду?

Вийшла, вийшла дівчинонька утром рано воду брать,
А за нею козаченько веде коня напувать. (двічі)

Просив, просив відеречко – вона йому не дала,
Дарив, дарив з рук колечко – вона його не взяла.

“Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе огорчив,
Що я вчора ізвечора кращу тебе полюбив.

Вона ростом невеличка, ще й годами молода,
Руса коса до пояса, в косах стрічка голуба”. (двічі)

Ой, дівчино, шумить гай, кого любиш – вибирай, вибирай!
Ой, дівчино, шумить гай, кого любиш – вибирай!

Нехай шумить, ще й гуде, кого люблю – мій буде, мій буде,
Нехай шумить, ще й гуде, кого люблю – мій буде!

“Ой, дівчина, серце моє, чи підеш ти за мене, за мене,
Ой, дівчина, серце моє, чи підеш ти за мене?”.

“Не піду я за тебе, нема хати у тебе, у тебе,
Не піду я за тебе, нема хати у тебе!”.

“Постав хату з лободи, а в чужую не води, не води,
Постав хату з лободи, а в чужую не води!”.

Чужа хата такая, як свекруха лихая,
Чужа хата такая, як свекруха лихая!

Хоч не лає, то бурчить, а все ж вона не мовчить,
Хоч не лає, то бурчить, а все ж вона не мовчить.

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?Чи коня не мав, чи стежки не знав, мати не пускала?

І коня я мав, і стежку я знав, ще й мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала.

А старша сестра сідельце знайшла, коня осідлала,
“Їдь братіку мій, до дівчиноньки, котра тебе ждала!,
Їдь братіку мій, до дівчиноньки, котра тебе ждала!”.

Тече річенька й невеличенька, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу.