Ой дівчино моя чорнобрива

Сади мої, ой сади зелененькі,
Ой рано цвіли, ой як позно совʼя-, ох і й а совʼяли.

Ой рано цвіли та як позно совʼяли,
Ой любилися та й січас переста-, ох і перестали.

Та й любилися та січас перестали,
Ой чого милий ой такой гордий, та-, ох і такой став же?

Ой чого милий такий гордий став же?
Ой мимо єдєт та ко мнє же нє зає-, ох і нє заєдєт.

Та й мимо єдєт, ой ко мнє не заєдєт,
Ой хоть заєдєт, так нєдолго гостю-, ох і й а гостює.

Ой хоть заєдєт, так нєдолго гостює,
Ой одну ночку та й со мной нє ночу-, ох і нє ночує.

Як було мнє лєт сімнадцять, то я й не знала й нічєво.

То я й не знала нічого,
А як настало ж восімнадцять, я й полюбила ж й одного.

Я й полюбила одного,
Ой полюбила ж отакого, що сама себе прокляла.

Що сама себе прокляла,
Ой он уєхал, мєня бросіл, іще й малютку на руках.

Іще й малютку на руках,
А ту малютку ж звуть Анютка, вона й похожа ж на нєго.

Вона похожа на нєво,
Ой вона схожа ще й похожа, уся походочка єго.

Марусю, Марусю, тужу за тобою,
Не одну я нічку простояв з тобою.

Не одну я нічку, не одну неділю,
На тебе, Марусю, маю я надію.

По садочку ходю і коника водю,
Через батька, матір нежонатий ходю.

Через батька, матір, через рідну сестру,
Не могу Марусі додому привести.

Прийшла та Маруся та й стала в куточку,
“Прийми мене, ненько, за рідную дочку!”.

“А я дочок маю, чужих не приймаю,
А сина маю, за тебе не даю.

Продам коні, вози, візьмем тобі гроші!”
“Твого сина люблю, бо твій син хороший!”.