Ой дівчино моя чорнобрива

Гиля, гиля, білі гуси, стежечкою до води,
Прошу тебе, мій миленький, до другої не ходи. (двічі)

А як будеш, мій миленький, до другої ходити,
Перестануть ясен місяць і зіроньки світити. (двічі)

Як звʼязали білі ручки, кругом столу обвели,
Молодую дівчиноньку дрібні сльози облили. (двічі)

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

“Не хочу Галю тебе я сердить, назад до серця прикладать,
А хочу Галю тобі сказати, що я надумав покидать!”.

“Чого ж ти, Ванька, не казав раньше, поки ти мене дурив?
Ізвів з ума ти, і серце моє, і жизнь мені занапастив!

Дивися, Ванька, я побігла, там де пливуть три короблі!”,
Упала в воду, і все затихло, найшла прихилище собі.

Пішов Ванька на той берег, вийняв платочок з кармана,
Кинув на воду: “Забери, Галю, це той платок, що ти дала!”.

Прийшов Ваня, прийшов додому, і стакан чаю налива,
Глянув на воду, згадав про Галю, на воді роза розцвіла.

Де ж та роза, де ж та червона, що я її все поливав?
Ой де ж та Галя, моя кохана, що я за неї був все віддав?