Ой дівчино моя чорнобрива

“Не хочу Галю тебе я сердить, назад до серця прикладать,
А хочу Галю тобі сказати, що я надумав покидать!”.

“Чого ж ти, Ванька, не казав раньше, поки ти мене дурив?
Ізвів з ума ти, і серце моє, і жизнь мені занапастив!

Дивися, Ванька, я побігла, там де пливуть три короблі!”,
Упала в воду, і все затихло, найшла прихилище собі.

Пішов Ванька на той берег, вийняв платочок з кармана,
Кинув на воду: “Забери, Галю, це той платок, що ти дала!”.

Прийшов Ваня, прийшов додому, і стакан чаю налива,
Глянув на воду, згадав про Галю, на воді роза розцвіла.

Де ж та роза, де ж та червона, що я її все поливав?
Ой де ж та Галя, моя кохана, що я за неї був все віддав?

Як було мнє лєт сімнадцять, то я й не знала й нічєво.

То я й не знала нічого,
А як настало ж восімнадцять, я й полюбила ж й одного.

Я й полюбила одного,
Ой полюбила ж отакого, що сама себе прокляла.

Що сама себе прокляла,
Ой он уєхал, мєня бросіл, іще й малютку на руках.

Іще й малютку на руках,
А ту малютку ж звуть Анютка, вона й похожа ж на нєго.

Вона похожа на нєво,
Ой вона схожа ще й похожа, уся походочка єго.

Сади мої, ой сади зелененькі,
Ой рано цвіли, ой як позно совʼя-, ох і й а совʼяли.

Ой рано цвіли та як позно совʼяли,
Ой любилися та й січас переста-, ох і перестали.

Та й любилися та січас перестали,
Ой чого милий ой такой гордий, та-, ох і такой став же?

Ой чого милий такий гордий став же?
Ой мимо єдєт та ко мнє же нє зає-, ох і нє заєдєт.

Та й мимо єдєт, ой ко мнє не заєдєт,
Ой хоть заєдєт, так нєдолго гостю-, ох і й а гостює.

Ой хоть заєдєт, так нєдолго гостює,
Ой одну ночку та й со мной нє ночу-, ох і нє ночує.