​По морю, по тихому розгулялася волна

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)

Під вишнею-черешнею, я з милим стояла,
Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.
Гей! Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.

Сіда милий на машину, іде в Москівщину,
А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»
Гей! А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»

"Ой як будеш покидати, подари колєчко,
Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".
Гей! "Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Гей! Взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Ой чі брала, чі не брала, стала, постояла,
За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.
Гей! За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»,
А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!»
Гей! А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!

Було б тоді жалкувати, як була маленька,
А тепер же пожаліє сирая земелька!"
Гей! "А тепер же пожаліє сирая земелька!"