Ой верба, верба, де ти росла

Ой з-за гори кам’яної голуби літають,
Не зазнала розкошоньки, вже літа минають.

Запрягайте воли сірі, коні воронії,
Доганяйте літа мої, літа молодії.

Ой догнали літа мої на калиновім мості.
– Гей, верніться, літа мої, до мене хоч в гості.

– Калино-малино, чого в лузі стоїш,
Чого в лузі стоїш, чом не процвітаєш? (двічі)

Кого вірно люблю, за тим посихаєш.

Котилася зірка та й із підвечірка та й упала додолу.
– А хто ж мене, молоду дівчину, та проведе додому?

Ой обізвався та й козаченько та й на воронім коню:
– Ой гуляй, гуляй, молода дівчино, я проведу додому.

Ой бо за мною, та й за молодою, а весь рід зажурився.