Дощик накрапає на білу березу

У полі береза, у полі кудрява,
Мати свого сина в військо виряжала. (двічі)

“Іди, іди сину, іди, не барися,
Через три годочки додому вернися!” (двічі)

Минає годочок, минає і другий,
На третій годочок їде мій синочок. (двічі)

“Ой чи рада, мати, ой чи рада мною?
Ой чи рада мною, моєю жиною?” (двічі)

“Ой рада я, сину, рада я тобою,
Тільки я не рада, гей, твоєю жи ною!” (двічі)

Посадила сина за стіл у гурточок,
Молоду невістку, гей, в сінях у куточок. (двічі)

Наливає сину повен стакан рому,
Нелюбій невісткі, гей, отруйного яду,
Молодій невісткі, гей, отруйного яду.

А вони взялися та й перелилися,
Та й обоє разом, гей, на стіл похилились. (двічі)

Поховала сина в зеленом садочку,
Нелюбу невістку, гей, в глибоком ярочку. (двічі)

Посадила сину калину-малину,
Нелюбій невісткі, гей, колючу шипшину. (двічі)

Хто не їде садом – калину ламає,
Хто не їде яром, гей, шипшину минає. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Якби мати знала, яка мені біда,
Вона б передала горобчиком хліба. (двічі)

Горобчиком хліба, голубкою солі,
Ой мамо, ой мамо, як тяжко без долі. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати.

По полю ходила, квіточки рвала,
Кидала й бросала під ті ворота. (двічі)

Кидала й бросала під ті ворота.
– Не смійся, козаче, що я сирота. (двічі)

Не смійся, козаче, що я сирота.
Прийшов би ти сватать, а я б не пішла. (двічі)

– Не підеш, не треба, я ще й не прошу,
Поїду в Росію – там кращу знайду. (двічі)