Закувала зозуленька на стодолі на розі

За лісом не бачу, за горем не чую,
За недобрим мужем дома не ночую. (двічі)

ー Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду, до рідного роду. (двічі)

ー Ой не пущу, мила, до броду по воду,
Бо ти все розкажеш про нашу незгоду. (двічі)

ー Ой не буду, милий, не буду казати,
Як стануть питати, то я вийду з хати. (двічі)

ー Чи ти ж мене, мамо, в куплі не купала,
Чи ти ж мені, мамо, щастя не бажала? (двічі)

ー Не раз тебе, доню, у куплі купала,
Не раз у той купіль доля заглядала. (двічі)

Не раз у той купіль доля заглядала,
А щастя ж не дала, бо сама не мала. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
А то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

А то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Коли б знала мати, яка мені біда,
Була б передала горобчиком хліба. (двічі)

Горобчиком хліба, зозулею солі,
Ой мамо, ой мамо, як гірко без долі. (двічі)

Затоплю я свою хату сирими дровами,
Ой як тяжко в світі жити поміж ворогами. (двічі)

Ой як тяжко, ой як важко день за днем проходить,
А жонатий, розпроклятий, до другої ходить. (двічі)

Ой він ходить, ой він ходить, вона його любить,
Вона ж йому, молодому, дружиною буде.

Як прийшов же він додому, став ножик точити,
Його милка, як голубка, стала його просити.

ー Чекай, милий, чорнобривий, хоч одну хвилину,
А я сяду погодую малую дитину. (двічі)

ー Тоді будеш годувати, як на Дунай підеш,
А я піду до Дунаю ножа полоскати. (двічі)