Як була я сім літ удовою

Ой зійшов місяць над горою та й всю долину освітив,
Як освітив же він долину, а сам за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, в хатині лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню, доню моя, доню, ти в мене зіронька й одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже й нема. (двічі)

ー Багато хлопців повертались, багато їх уже й нема,
Усі дівчата вийшли заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

Ой посадила я гвоздичок, а той гвоздичок не зійшов,
Ой як же його не любити, як він до серця підійшов. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
А то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

А то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Коли б знала мати, яка мені біда,
Була б передала горобчиком хліба. (двічі)

Горобчиком хліба, зозулею солі,
Ой мамо, ой мамо, як гірко без долі. (двічі)

Затоплю я свою хату сирими дровами,
Ой як тяжко в світі жити поміж ворогами. (двічі)

Ой як тяжко, ой як важко день за днем проходить,
А жонатий, розпроклятий, до другої ходить. (двічі)

Ой він ходить, ой він ходить, вона його любить,
Вона ж йому, молодому, дружиною буде.

Як прийшов же він додому, став ножик точити,
Його милка, як голубка, стала його просити.

ー Чекай, милий, чорнобривий, хоч одну хвилину,
А я сяду погодую малую дитину. (двічі)

ー Тоді будеш годувати, як на Дунай підеш,
А я піду до Дунаю ножа полоскати. (двічі)