А в городі верба рясна

Під вишнею-черешнею, я з милим стояла,
Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.
Гей! Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.

Сіда милий на машину, іде в Москівщину,
А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»
Гей! А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»

"Ой як будеш покидати, подари колєчко,
Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".
Гей! "Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Гей! Взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Ой чі брала, чі не брала, стала, постояла,
За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.
Гей! За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»,
А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!»
Гей! А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!

Було б тоді жалкувати, як була маленька,
А тепер же пожаліє сирая земелька!"
Гей! "А тепер же пожаліє сирая земелька!"

Горілочку гнала, в барильце зливала,
Я свого синочка з відрядження ждала. (двічі)

Будуть люди їсти, будуть люди пити,
А я з своїм сином сяду говорити. (двічі)

"Ой скажи, синочку, самий мій миліший,
Чі жінка, чі мати, хто тобі рідніший?» (двічі)

Ой жінка мила, то ж моя дружина,
А теща рідніша, бо жінку гляділа. (двічі)

А ти ж моя мати, мусиш вибачати,
Як дружина зайде, то ти вийдеш з хати. (двічі)

А я ж вас гляділа, по двоє, по троє,
А тепер не хочіте ви мене одної. (двічі)

Ой з-за гори та вітер повіває,
Ой мати дочку про життя й пита(є).

Спитай, мати, та спитай, мати, ой сірого й утя(ти),
Ой сіре й утя ой на морі ночу(є),

Сіре й утя та сіре й утя, ой на морі ой ночює,
Ой воно ж моє, ой все горенько чу(є).

Перве горе та перве ж горе – й дитина й малая,
Ой друге горе – ой свекруха лиха(я).

Третє горе, ой третє же горе – ой мой милой ревнивий,
Ой сам їде ой у поле й ора(ти).