Digital archive of folklore

Ой з-за гори та вітер повіває,
Ой мати дочку про життя й пита(є).

Спитай, мати, та спитай, мати, ой сірого й утя(ти),
Ой сіре й утя ой на морі ночу(є),

Сіре й утя та сіре й утя, ой на морі ой ночює,
Ой воно ж моє, ой все горенько чу(є).

Перве горе та перве ж горе – й дитина й малая,
Ой друге горе – ой свекруха лиха(я).

Третє горе, ой третє же горе – ой мой милой ревнивий,
Ой сам їде ой у поле й ора(ти).

Калина-малина, чом не розцвітаєш?
Молода дівчіна, ой, чом стоїш, думаєш? (двічі)

"Я стою, думаю, ще й думати буду,
Любила козака, ой, повік не забуду". (двічі)

А в неділю вранці, ще й сонце не сходе,
А вже мій миленький, ой, по казармі ходе.(двічі)

По казармі ходе, в руках саблю носе,
В руках саблю носе, ой, командіра просе. (двічі)

"Командіре, брате, отпусти додому,
Покинув дівчину, ой, сам не знаю кому". (двічі)

"Отпущу додому, тільки не самого,
Дам я тобі друга, ой, коня вороного". (двічі)

Милий з війська їде, ворота минає,
А дівчина стоїть, ой, сльозоньки втирає,
А дівчина стоїть, ой, сльози витирає,

"Куда, милий, їдеш, ворота минаєш,
Я ж твоя кохана, ой, хіба ж ти не знаєш? (двічі)

Якби ти, кохана, то ти б мене ждала,
Як за гору скрився, ти сина придбала,
Як за гору скрився, ой, ти сина придбала.

Не сама ж я дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, ой, в лузі під вербою. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: «Рости, дівчінонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені ізвеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим соко...рученьки зв’язала.

Ой, ковале, славний коваленко,
Чом не куєш желіза тоненько?

Чі у тебе жиліза немає,
Чі й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене желіза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Єсть у мене дівка Катерина,
Вона ж мені жалю наробила.

Вона ж міні жалю наробила,
Опівночі сина породила.

Опівночі сина породила,
А до світа в криниці втопила.

"Ой, дай Боже, сніги та морози,
Щоб замело сліди та дороги.

Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила!"

Ой дівчино-гордівчино,
Не влюбляйся в дворянина, бо не можна. (двічі)

Бо дворянин пізно ходе,
Не одну він дівчиноньку з ума зводе. (двічі)

Ізвів з ума, сів на коня,
"Оставайся, дівчинонько, тепер сама!" (двічі)

"Не сама я зосталася,
При долині кущ калини, розцвілася". (двічі)

На калині, на малині
Колихала дівчинонька дві дитині. (двічі)

Колихала, промовляла:
"Ой чого ж я батька-неньки не слухала?". (двічі)

А в городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна, ще й вродлива, (двічі)
Її доля не щаслива.

Її доля не щаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нема того, що любила,
Нема його та й не буде,
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили,(двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
І друг друга любить будем.

Туман яром, туман долиною. (двічі)

За туманом нічого не видно. (двічі)

Тільки видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла. (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та й пустила золоте відерце. (двічі)

Ой хто ж теє відерце достане. (двічі)

Той зі мною на рушничок стане. (двічі)

Ой у полі дві тополі, одна одну перехитує,
А в козака дві дівчини, одна одну перепитує. (двічі)

"Подруженька, любесенька, чи бачіла мого милого?"
"Ой бачіла, ще й видала, ще й трошички з ним постояла.

Зі мной стояв, тебе питав, чого вчора не виходила?
Зі мной стояв, тебе питав, чого вчора не виходила?"

Що не рано сонце сходе, не пізно заходе,
А жонатий козаченько до дівчіни ходе.

"Коли ходиш, вірно любиш, убий свою жінку,
А маленьких своїх діток повішай на гілку!"

Як прийшов же він додому, начав жінку бити,
А жіночка-голубочка начала просити.

"Чоловіче, ж мій коханий, дай міні хвилинку,
Поки сяду, погодую малую дитинку".

"Тоді будеш годувати, як я піду з хати,
Як я піду до Дунаю ножі полоскати».

"Ой, сусіди ж, добрі люди, перекажіть неньці,
Щоб вона завтра прибула не пізно, раненько".

Іде ненька з потихенька, в вікно поглядає,
Лежить доня на лавоньці, червона, як сонце.

Коло неї мале дитя, як рибочка б’ється,
Сидить милий в кінці столу, з дитяти сміється.

Ой ти ж, доню, моя доню, що ж ти наробила?
Та маленьких своїх діток ти ж посиротила. (двічі)

"Ой, не я ж їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, що жонатих любе!" (двічі)

Ні тучки, ні хмарки, дрібний дощ іде
Козак до дівчіни щовечора йде. (двічі)

Козак до дівчіни щовечора йде,
Добрий вечір каже, ще й ручку дає. (двічі)

Марусино-серце, порадуй мене.
"Чі мені жениться, чі ждати тебе? (двічі)

"Ой, женись, козаче, тобі вже пора,
А я погуляю, бо ще й молода". (двічі)

Горілочку гнала, в барильце зливала,
Я свого синочка з відрядження ждала. (двічі)

Будуть люди їсти, будуть люди пити,
А я з своїм сином сяду говорити. (двічі)

"Ой скажи, синочку, самий мій миліший,
Чі жінка, чі мати, хто тобі рідніший?» (двічі)

Ой жінка мила, то ж моя дружина,
А теща рідніша, бо жінку гляділа. (двічі)

А ти ж моя мати, мусиш вибачати,
Як дружина зайде, то ти вийдеш з хати. (двічі)

А я ж вас гляділа, по двоє, по троє,
А тепер не хочіте ви мене одної. (двічі)

Під вишнею-черешнею, я з милим стояла,
Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.
Гей! Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.

Сіда милий на машину, іде в Москівщину,
А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»
Гей! А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»

"Ой як будеш покидати, подари колєчко,
Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".
Гей! "Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Гей! Взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Ой чі брала, чі не брала, стала, постояла,
За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.
Гей! За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»,
А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!»
Гей! А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!

Було б тоді жалкувати, як була маленька,
А тепер же пожаліє сирая земелька!"
Гей! "А тепер же пожаліє сирая земелька!"

Возлє милого крилєчка жолта роза розцвела,
Ізмєніл міня мой мілий, значь судьба моя така. (двічі)

Ізмєніл міня мой мілий, ізмєньонная хажу,
А настанет другой вечер, резрешите, я провожу.

Ой не шийте бєло платьє з чорной бархатной каймой,
А накрийте біле личко тонкой бєлой кісейой.

Не піду сьогодні в церкву, будуть милого вінчать,
Я й не витерплю, заплачу, будуть люди замічать.

Слишу, слишу, в церкві дзвони, милий мій вінчається,
Дай, подруга, рівольвера, жизнь моя кончається.

Не сумуй, не сумуй, ти дівчіна, одинока в зеленім гаю,
Не співай, не співай ти, дівчіно, бо я більше до тебе не прийду. (двічі)

Не прийду ж я до тебе, кохана, як бувало раніш я ходив,
Я хотів тебе взять за дружину, та прокляті вороги не дали. (двічі)

Тепер я гляну на тую дівчіну, усміхнеться до мене вона,
Що найкраща сидить між усіма, а колись була мила моя. (двічі)

"Як найкраща, нащо ж ти покинув? Ти ж казав, шо ти кращу знайдеш?"
"Я не кращу шукав, а багатшу, що з багатим приданим була". (двічі)

Ой найшла ж я собі чорнобривця, та й прийдеться ввесь вік сумувать,
Що покинув мене одиноку у зеленім гаю щебетать. (двічі)

Щебетала, як пташка в неволі, одинока в зеленім гаю,
А ти вийшов, подав голосочок, не співай, бо я більш не прийду. (двічі)

І забилось тривожноє серце, я й умилась гарячой сльозой,
І утерлась біленьким платочком, і сказала: "Пропала любов!"(двічі)