​Ой, ковале, славний коваленко,

Що не рано сонце сходе, не пізно заходе,
А жонатий козаченько до дівчіни ходе.

"Коли ходиш, вірно любиш, убий свою жінку,
А маленьких своїх діток повішай на гілку!"

Як прийшов же він додому, начав жінку бити,
А жіночка-голубочка начала просити.

"Чоловіче, ж мій коханий, дай міні хвилинку,
Поки сяду, погодую малую дитинку".

"Тоді будеш годувати, як я піду з хати,
Як я піду до Дунаю ножі полоскати».

"Ой, сусіди ж, добрі люди, перекажіть неньці,
Щоб вона завтра прибула не пізно, раненько".

Іде ненька з потихенька, в вікно поглядає,
Лежить доня на лавоньці, червона, як сонце.

Коло неї мале дитя, як рибочка б’ється,
Сидить милий в кінці столу, з дитяти сміється.

Ой ти ж, доню, моя доню, що ж ти наробила?
Та маленьких своїх діток ти ж посиротила. (двічі)

"Ой, не я ж їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, що жонатих любе!" (двічі)

Під вишнею-черешнею, я з милим стояла,
Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.
Гей! Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.

Сіда милий на машину, іде в Москівщину,
А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»
Гей! А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»

"Ой як будеш покидати, подари колєчко,
Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".
Гей! "Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Гей! Взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Ой чі брала, чі не брала, стала, постояла,
За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.
Гей! За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»,
А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!»
Гей! А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!

Було б тоді жалкувати, як була маленька,
А тепер же пожаліє сирая земелька!"
Гей! "А тепер же пожаліє сирая земелька!"

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.