Ой ще сонце не заходило

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”. (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені повеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, шовком шитим, рученьки зв’язала. (двічі)

І зв’язала рученята шовковим платочком,
І уквітчала голівоньку восковим віночком. (двічі)

Тепер мені не ходити, куди я ходила,
Тепер мені не любити, кого я любила. (двічі)

Тепер мені туди ходить, куди люди скажуть,
Тепер мені того любить, з ким рученьки зв’яжуть. (двічі)

Ішли воли із діброви, а овечки з поля.
Розмовляла дівчинонька з козаченьком стоя. (двічі)

“Куди їдеш-уєжаєш, сизокрилий орле?
А хто ж мене, молодую, без тебе пригорне?” (двічі)

“Пригортайся, дівчинонько, іншому такому,
Та й не кажи тії правди, як мені самому”.(двічі)

“Як же мені, мій миленький, правди не казати?
Вечір прийде, тоска найде – треба розказати. (двічі)

Як же мені, мій миленький, правди не казати?
Він пригорне, поцілує – треба розказати”. (двічі)